пʼятниця, 31 грудня 2021 р.

"В Новорічні дні казкові зичим миру і любові!"

З 13 до 31 грудня розгорнуто книжкову виставку-привітання "В Новорічні дні казкові зичим миру і любові!".

Новорічні свята завжди були одними з найбільш важливих в році. Слов'яни відзначали Новий рік навесні, а не взимку, але з приходом християнства ця традиція зникла. 
У стародавні часи східні слов'яни відзначали Новий рік у двадцятих числах березня, коли оживала і прокидалася природа. Найголовнішим святом того часу вважалася Масляна - торжество, яке наші предки проводили перед весняним рівноденням.
Пізніше, коли християнська віра прийшла на зміну язичництву, дата свята змінилася - люди вірили, що Бог створив Землю саме у вересні. Новий рік заснували 1 вересня, згідно візантійським нормам. За часів правління династії Романових, Петро I ввів нову традицію - відзначати Новий рік 31 грудня, на західний манер. У його указі було сказано:
"... Вчинити всілякі прикраси від древ і гілок соснових, ялинових і ялівцевих…"
Новий рік за оновленою традицією вперше відзначили 31 грудня 1699 року - за указом реформатора, але якийсь час ще відзначали так, як звикли - 1 вересня. Таким чином виходить, що люди святкували торжество двічі на рік. Крім того, церковне свято мав народний аналог - Васильєв вечір, на честь пам'яті Василя Великого.
Звичаї святкування Нового року були такими ж, як і зараз: люди позбавлялися від непотрібних речей, намагалися зустріти свято в новому одязі. Готували пишні столи, головною стравою на яких було смажене порося - символ багатства і благополуччя. Слов'яни влаштовували народні гуляння, співали пісні і вбиралися в костюми.
Відомо, що у слов'ян ще в дохристиянські часи одним з головних зимових свят була Коляда - день шанування бога Коляди. Саме торжество припадало на День зимового сонцестояння - найкоротший світловий день в році. Атрибути свята і донині залишаються незмінними - дванадцятикінечна зірка, костюмовані вистави, щедрівки, колядки і винагорода у вигляді солодощів або грошей.

Незвичайні новорічні традиції різних країн
У всьому світі Новий рік відзначається пишно, адже свято уособлює початок нового життєвого циклу. Саме тому багато людей дотримуються правил і шанують традиції своїх предків, які передаються з покоління в покоління.
Італія
Харизматичні і темпераментні італійці відзначають Новий рік 6 січня. Італійського Діда Мороза звуть Баббо Натале. Найбільш кумедна традиція, яку із задоволенням виконують жителі країни - викидати непотрібні речі. Вважається, що їх місце повинні зайняти нові, тому напередодні свята під вікнами італійських будинків потрібно ходити обережно - може "прилетіти" стільцем або праскою.
На столі обов'язково присутні сочевиця, виноград і горіхи - італійці вірять, що такі продукти залучають в будинок довголіття і благополуччя. Малюки в Італії з нетерпінням чекають Фею Бефану, яка в ніч з 5 на 6 січня пробирається в будинок і кладе подарунки в панчохи. Слухняним дітям - довгоочікуваний сюрприз, а тим, хто погано себе вів - шматочок золи або вугіллячко.
Великобританія
У англійців є дві головні традиції:
обмінюватися вітальними листівками; влаштовувати новорічні вистави.
Другий пункт особливо цікавий - люди вбираються в костюми героїв старовинних англійських казок і розігрують цікаві сценки. Причому, це дійство захоплююче навіть для дорослих.
Діти в Англії знають, що перед сном потрібно поставити на стіл тарілку, щоб Санта зрозумів, куди класти подарунки. А в різдвяні черевички обов'язково покласти сіно - частування для казкового ослика. Англійці шанують і іншу традицію - коли дзвін починає бити дванадцять разів, люди відкривають задні двері будинку, щоб випустити Старий рік, а потім передню, запрошуючи Новий рік.
Японія
Жителі Країни висхідного сонця відносяться до Нового року дуже трепетно, адже дзвін святкового дзвону має містичне значення. Японці вважають, що людина схильна до шести смертних гріхів: жадібності; злості; дурості; легковажності; нерішучості; заздрісті.
Але у кожного з цих гріхів є по 18 відтінків, тому новорічний дзвін дзвонить 108 разів - кожен удар "вбиває" непотрібний порок. Японські діти теж шанують традицію свого народу і в новорічну ніч кладуть під подушку картинку із зображенням парусника, на якому пливуть сім казкових чарівників - покровителів щастя. Зустрічати Новий рік потрібно тільки в чистому і світлому одязі, а на стіл ставити довгі макарони (символ довголіття), рис (символ достатку), апетитного коропа (символ сили) і квасолю (символ здоров'я).
Двері своїх будинків японці прикрашають гілочками бамбука і сосни - вірять, що таким чином залучають в свій будинок довголіття і вірність. Але найцікавіший японський звичай - це новорічні граблі. Їх потрібно обов'язково купити, а краще подарувати іншій людині, щоб їй було, чим "загрібати" щастя.
(Новорічні традиції в Україні і не тільки:...)

🎅🎄🎅🎄🎅🎄🎅🎄🎅🎄🎅🎄🎅🎄🎅🎄🎅
 Наближається Новий рік - час чудес і виконання заповітних бажань! 
 Бажаємо вам зустріти його в прекрасному настрої, сповнившись енергією і оптимізмом, провести максимально результативно, домогтися всього, про що мрієте! 
 Гармонії, душевного спокою і реалізації всіх планів в новому році! 
🎅🎄🎅🎄🎅🎄🎅🎄🎅🎄🎅🎄🎅🎄🎅


Вітаємо з Новим Роком!

середа, 29 грудня 2021 р.

До 155 - річчя від дня народження Данила Заболотного, українського мікробіолога та епідеміолога

З 21 до 29 грудня представлено інформаційну викладку "Видатний науковець, приборкувач епідемій".

Академік Данило Заболотний – усесвітньо відомий український мікробіолог та епідеміолог, один із засновників вітчизняної епідеміології, президент Всеукраїнської академії наук (нині – Національна академія наук України) у 1928-1929 роках. Він був одним із тих, хто створював сучасну епідеміологічну і мікробіологічну науку, хто збагатив її класичними працями, чию справу й донині творчо розвивають його учні та послідовники. Усе життя і діяльність Д. К. Заболотного є яскравим і повчальним прикладом самовідданого, творчого служіння науці та людям. Він зробив значний внесок у розвиток світової науки про заразні хвороби та боротьбу з ними. Його численні наукові праці, присвячені вивченню чуми, холери, малярії, дифтерії, черевного і висипного тифу, сифілісу, газової гангрени й інших особливо небезпечних інфекцій, здобули широке міжнародне визнання. Про основні віхи життєвого шляху науковця-подвижника та його найбільші професійні здобутки йдеться в одному з випусків документального циклу «Ті, що змінили світ» телеканалу «UA|TV».

Народився Д.К. Заболотний 16 грудня 1866 року у невеликому українському селі Чоботарці Ольгопільського повіту Подільської губернії (нині – с. Заболотне Крижопільського району Вінницької області) в селянській родині Кирила Павловича та Євгенії Миронівни Заболотних. За спогадами, у дитинстві майбутній геній науки швидко й легко засвоював нові знання. Мати навчила його грамоті та прищепила любов до книг. Ще змалку його понад усе приваблювала природа рідного краю. Цілими днями Данило збирав рослини, квіти, складав гербарії та колекції найрізноманітніших комах. І цю виняткову любов до природи він зберіг на все життя.
Після смерті батька у 1876 році за сприяння дядька Макара Мироновича Сауляка Данило вступив до Нахічеванської прогімназії у Ростові-на-Дону, яку закінчив 1880 року. Згодом він переїхав до Одеси і продовжив навчання в Рішельєвській гімназії, яку успішно закінчив у 1885 р. Після закінчення гімназії, маючи яскраво виражену схильність до природознавства, Данило Заболотний вступив до природничого відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету [нині – Одеський національний університет імені І.І. Мечникова] в Одесі. Проте в університетському житті не все йшло гладко. Після однієї зі сходок, на якій студенти висловлювали протест проти масового звільнення найактивніших працівників університету, проти несправедливості та репресій, Д.К. Заболотного як одного з організаторів цих заворушень у 1889 році заарештовують, кидають до в’язниці і виключають з університету. Однак завдяки клопотанню таких знаменитостей, як І. Мечников та І. Сєченов, Данило Заболотний одержав дозвіл на складання державних екзаменів екстерном і отримав диплом І ступеня.

Після звільнення з-під арешту в 1889 року Д.К. Заболотний, якого вже цікавили проблеми бактеріології, почав працювати на Одеській бактеріологічній станції, організованій у 1886 р. Іллею Іллічем Мечниковим. Це була перша в Російській імперії бактеріологічна установа.
1890 року Данило Кирилович починає розробляти питання створення експериментальної моделі для вивчення збудника холери. У дослідах на ховрахах він переконливо довів етіологічну роль холерного вібріона в захворюванні на холеру, а також можливість ентеральної імунізації ховрахів проти хвороби. Проте Данило Кирилович добре усвідомлював, що для вирішення питань боротьби з інфекціями йому потрібна медична освіта, тому 1891 року вступив на III курс медичного факультету Київського імператорського університету Святого Володимира (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка), який успішно закінчив 1894 року.
Вступивши до Київського університету, Данило Кирилович одразу поринув в атмосферу кипучої наукової творчості. Київська школа лікарів на той час славилася такими іменами, як Г.М. Мінх, В.В. Підвисоцький, В.К. Високович, О.Д. Павловський. Будучи студентом-медиком, Д.К. Заболотний виконав низку важливих наукових робіт. Велике значення мають його дослідження зі впливу збудників холери на ховрахів. Учений показав, що ці тварини дуже чутливі до холерного вібріона, але їх можна зробити несприйнятливими до холери за допомогою пероральної вакцинації. Уже в цих дослідженнях він розвивав слушну думку про те, що зараження тісно пов’язане з імунітетом організму.
Наступним кроком була перевірка й подальше опрацювання даних, отриманих на ховрахах, але вже у спостереженнях на людях. І ось 1893 року Д.К. Заболотний спільно з учнем і співробітником В.В. Підвисоцького Іваном Григоровичем Савченком, ризикуючи власними життями, здійснили героїчний і дуже небезпечний експеримент. Дослідники випили спочатку культуру убитих холерних мікробів, а потім культуру живих вірулентних вібріонів холери. Захворювання при цьому не настало. Експеримент Заболотного й Савченка мав виняткове наукове та практичне значення, оскільки вперше дав змогу поставити на наукову основу питання про вакцинацію проти холери. Він став вихідним для обґрунтування так званого методу пероральної вакцинації, який у подальшому набув широкого розвитку. Видатний науковець, лауреат Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини 1908 року Ілля Мечников захоплювався сміливістю Заболотного і подаровану йому на згадку фотокартку підписав такими словами: «Безстрашному учневі від здивованого вчителя. З найкращими побажаннями у боротьбі з мікроскопічними ворогами».

Восени 1897 року надійшла тривожна звістка з Індії – у Бомбеї спалахнула епідемія чуми. Це викликало велике занепокоєння в багатьох країнах світу. Професор Київського університету В.К. Високович очолив наукову місію для вивчення епідемії чуми в Бомбеї і запропонував Д.К. Заболотному взяти участь у цій експедиції. В.К. Високович і Д.К. Заболотний виконали величезну роботу. Вони всебічно вивчили зміни, які спостерігаються в організмі при захворюванні на чуму; відкрили, що сироватки крові тих, хто перехворів на чуму, мають здатність склеювати чумні бактерії; встановили сприйнятливість мавп до чуми.
Поїздка до Індії стала чудовою школою для молодого Заболотного. Вона назавжди визначила його наукові та практичні інтереси й запалила в ньому нездоланне прагнення до кінця розкрити таємницю чуми. Данило Кирилович слушно вирішив насамперед дослідити чуму в осередках її постійної локалізації. Протягом кількох років після бомбейської експедиції він здійснив ще низку поїздок для боротьби з епідеміями інфекційних хвороб.
Від березня 1898 року Данила Кириловича прикомандирували до Інституту експериментальної медицини в Санкт-Петербурзі, де він мав робоче місце у відділі загальної бактеріології, очолюваному директором Інституту, відомим мікробіологом професором С.М. Виноградським. У цьому Інституті Д.К. Заболотний працював аж до 1928 р. В останні роки ХХ століття він часто виїздив на боротьбу з чумою в Аравію, Східну Монголію, Месопотамію, Шотландію, степи Киргизії, Поволжя й інші місця її спалахів.
За цей час талановитий учений накопичив величезний досвід і знання. Наукові результати поїздок виявилися надзвичайно важливими, особливо це стосується експедиції до Східної Монголії, де Д.К. Заболотний перебував близько восьми місяців і лише наприкінці цього періоду зумів розкрити головну таємницю чуми. Було зроблено відкриття, котре показало, що носіями збудника чуми і джерелом її розповсюдження є дуже поширені у степах гризуни, а саме – тарбагани. Під час виконання науково-дослідних робіт Данило Кирилович сам заразився чумою і врятувався лише завдяки використанню специфічної сироватки та своєму міцному здоров’ю. Найважливішим результатом роботи Д.К. Заболотного з дослідження чуми було встановлення факту природних вогнищ цієї інфекції. Крім того, він довів, що бубонна й легенева форми чуми мають різні прояви одного захворювання. Він з’ясував також роль комах у поширенні цієї інфекції, показав, що чумний мікроб може зберігатись у заморожених трупах упродовж тривалого часу, описав пустульозну форму чуми і знайшов псевдочумну бактерію.

Крім основної роботи з дослідження чуми, Д.К. Заболотний вивчав багато інших тяжких захворювань – холеру, сифіліс, висипний тиф тощо – й отримував надзвичайно важливі теоретичні та практичні результати.
Данило Кирилович брав участь у багатьох міжнародних з’їздах і конференціях. У 1911 р. він був делегатом від Російської імперії на Міжнародній конференції з чуми в Мукдені (Китай), у 1912 р. – на Міжнародній конференції з чуми, холери, жовтої лихоманки в Парижі. Його праці публікували найавторитетніші наукові журнали.
Д.К. Заболотний вдало поєднував наукову діяльність з педагогічною. Понад 30 років він завідував першою в Російській імперії кафедрою медичної бактеріології Жіночого медичного інституту в Петербурзі. Там учений створив маленьку виробничу лабораторію, в якій виготовляли черевнотифозні та холерні вакцини.
1918 року Данило Заболотний перебував в охопленому революцією Петрограді, де панувала кричуща антисанітарія, що й призвела до поширення холери. Учений запропонував програму невідкладних заходів, за якою при одному з відділів місцевого Інституту експериментальної медицини створив Вакцинно-сироваткову комісію та Бюро щеплювальних загонів. Саме з масовою вакцинацією виникли найбільші труднощі: як згадував Заболотний, бракувало навіть лабораторного посуду й живильних середовищ для приготування вакцин, тому вчені використовували будь-які підхожі підручні засоби.
1918 рік виявився для Д.К. Заболотного дуже тяжким. Скрутно жилось його родині у Петрограді. Дружина Людмила Владиславівна, котра давно хворіла на туберкульоз, почувалася дедалі гірше, і він вирішив відіслати її потягом у Чоботарку, а сам на прохання В.І. Вернадського і М.П. Василенка залишився в Києві у зв’язку з організацією Української академії наук. Дружина в дорозі померла, і він був змушений покинути Київ, аби поховати її біля батьківської хати в селі. Данило Кирилович втратив вірного друга й надійного супутника у житті. Стомлений і хворий, він майже на два роки залишився в Чоботарці – у міру своїх сил і можливостей продовжував лікарську та громадсько-організаторську роботу. Його любили й у кожній хаті приймали як дорогу та близьку людину.
1920 року Д.К. Заболотний на запрошення своїх друзів узяв участь в організації Одеської медичної академії та став її першим ректором. Тут він створив першу в світі кафедру епідеміології і керував нею впродовж усього періоду свого перебування в Одесі. Ця кафедра була великою радістю для Данила Кириловича.
1921 року Д.К. Заболотний тяжко захворів. Здолавши хворобу, 1922 року він повернувся до Петрограда і продовжив керувати кафедрою медичної бактеріології в Жіночому медичному інституті та відділом епідеміології в Інституті експериментальної медицини. Того ж року вченого обрали членом ЦВК СРСР і ВУЦВК та дійсним членом Всеукраїнської академії наук (ВУАН).
У 1924 р. Д.К. Заболотний заснував і очолив кафедру мікробіології і епідеміології у Військово-медичній академії в Ленінграді. Він добре розумів необхідність тісних, органічних зв’язків епідеміології з мікробіологією та часто висловлював цю думку в своїх виступах і друкованих працях.
Педагогічна робота завжди була покликанням Данила Кириловича. Чудовий оратор, він читав лекції з великим темпераментом, насичуючи їх новим матеріалом, ілюструючи прикладами зі власної практики. Д.К. Заболотний виховав цілу плеяду вчених. Майже всі видатні радянські епідеміологи були його учнями та послідовниками.

На неодноразові запрошення ЦККП(б)У і уряду УРСР він повернувся до Києва, щоб очолити ВУАН.
3 травня 1928 року Д.К. Заболотного обрали президентом ВУАН. На цій посаді він з особливим ентузіазмом розпочав реорганізацію діяльності Академії на основі перспективних напрямів розвитку народного господарства республіки, з урахуванням досягнень світової науки. У тодішніх складних умовах Д.К. Заболотному вдалося згуртувати колектив прогресивних учених, створити сприятливі умови для організації наукових досліджень в установах Академії, тісно пов’язаних із проблемами розвитку суспільства.
На жаль, Данило Кирилович очолював Всеукраїнську академію наук недовго – трохи більше, ніж півтора року, – однак в її історії та історії української науки загалом він посів визначне місце. Значущість його діяльності як президента полягає насамперед у великій організаційній роботі, спрямованій на тісний зв’язок наукових досліджень із практикою та запитами економіки. З огляду на це й постала необхідність змінити напрям наукової діяльності Академії наук. Було прийнято новий Статут Академії, проведено вибори 33-х нових академіків, серед яких, зокрема, обрано таких видатних наукових і громадських діячів, як П.Г. Тичина, О.О. Богомолець, О.Г. Шліхтер, Є.О. Патон, О.В. Леонтович, О.В. Палладін, Д.К. Третьяков, О.М. Динник та інші. Крім того, було організовано низку нових інститутів біологічного й технічного профілю. Академія дістала значну фінансову підтримку від Уряду республіки.
У 1928 р. Д.К. Заболотний створив у складі Академії Інститут мікробіології і епідеміології (нині – Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України), став його першим директором, багато уваги приділяв організації наукової роботи й оснащенню установи. Данило Кирилович мріяв про розвиток не лише медичної мікробіології, а й ґрунтової, технічної та інших її галузей.
Однак так плідно розпочата діяльність раптово обірвалася. У листопаді 1929 року Данило Кирилович, який завжди неуважно ставився до свого здоров’я, повертаючись до Києва з Ленінграда, куди він їздив для остаточної передачі справ на кафедрі, захворів на грип, що ускладнився запаленням легень, а потім і загальним сепсисом. 15 грудня 1929 року перестало битися серце видатного вченого та громадського діяча, вірного сина українського народу. Згідно із заповітом, його поховали в рідній Чоботарці поряд із дружиною.
Відеозапис документального фільму про видатного вченого-мікробіолога, епідеміолога, лікаря та велику людину дивіться за посиланням: https://youtu.be/SZxs3UAmo0A
(За інформацією Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України та Пресслужби НАН України)

пʼятниця, 17 грудня 2021 р.

"У святковий добрий час Миколай прийшов до нас!"- вітання від Миколая

19 грудня – одна із найочікуваніших дат у році, день, перед яким усі дітлахи намагаються бути якомога чемнішими – свято Миколая.

Усі ми знаємо, саме цієї ночі як усі заснуть, миттю прилетить на золотих санях Миколай – із білою бородою, в теплому кожусі, а головне – з великим мішком подарунків.




















Напередодні цього найочікуванішого для малечі дня Миколай завітав до нашої бібліотечної оселі, щоб привітати маленьких українців зі святом.


А ще Миколай завітав на дитячий майданчик, що поруч бібліотеки. Він привітав малечу, яка була у захваті, і запросив до бібліотеки читати книжечки.











Також Миколай не зміг не завітати додому до наших користувачів, зокрема до нашої читачки Варвари Олександрівни, щоб привітати її з Денем Ангела Варвари (17 грудня) та святом Миколая Чудотворця.


Варвара Олександрівна - користувач бібліотеки  найповажнішого віку, її діти теж є користувачами бібліотеки, онуки виросли в бібліотеці, а зараз читають правнуки.
І сьогодні Варвара Олександрівна у свої 84 років багато і активно читає, що не може не викликати захоплення.














Поруч з будинком Варвари Олександрівни живуть малі бешкетники-двійнята Гоша та Мишко, теж користувачі бібліотеки.
Звичайно, Миколай завітав і до хлопчиків з добрим мудрим словом та солодкими подарунками.









Дорослі й діти завжди вірять у силу правди і щедрості святого Миколая Чудотворця, де завжди перемагає добро і кожна дитина (велика чи маленька) отримає свій довгоочікуваний подарунок. 











Це очікуване дітворою свято вчить милосердю, щедрості і любові до оточуючих людей. 
Чудесну традицію передають з покоління в покоління, а вона прищеплює головні цінності нашим дітям.













Миколай Святий до нас
Завітає хоча б раз,
Привітає малюків,
Підбадьорить і батьків,
Вірний шлях нам освітить,
Чуда свої відтворить,
Він завжди спостерігає,
Нас в житті оберігає!



СВЯТИЙ МИКОЛАЮ

Святий Миколаю,
Прийди до нас з раю,
Принеси нам дари
Кожному до пари.

Цукерки смачненькі,
Булочки пухкенькі,
Книжечок багато
Читати у свято.
Марійка Підгірянка





Нехай Чудотворець принесе у наші домівки мир, добро, радість, розуміння і солодкі подарунки!

Зі святом  Миколая!



Вітання зі святом Миколая Чудотворця

"До нас в гості завітали Господиня з Миколаєм, 
і бажають усім щиро щастя, радощів та миру!"


середа, 15 грудня 2021 р.

19 грудня - День Святого Миколая Чудотворця


З 10 до 20 грудня розгорнуто книжкову виставку-привітання "Чудотворце Миколаю! Люблять всі Тебе і знають!"

День Святого Миколая – одне з найрадісніших і найочікуваніших свят року.

З року в рік маленькі українці чекають подарунки від Святого Миколая, який традиційно залишає їх під подушками. Всі вірять в його чудеса і в те, що подарунки він приносить тільки слухняним. Але хто такий Святий Миколай? Найголовніше те, що на відміну від більшості святих, святий Миколай – це дійсно реальна історична особистість.

Легенда про Святого Миколая
Святий Миколай – чудотворець, благодійник, чарівник. У ніч на 19 грудня, в день його пам'яті, він розносить подарунки дітям, вітає із зимою, благословляє на добрі справи.
Микола жив у місті Патара, у Малій Азії. Народився він в 280 році в родині багатих і благочестивих батьків Феофана і Нонни. Дядько Миколи був єпископом патарським. Юнак зростала в любові і добрі, але його глибоко засмучувала навколишня бідність і убогість городян. Він, як міг, допомагав бідним сім'ям, дітям-сиротам. Щоб не принижувати людей милостинею, він ночами розносив їжу, одяг, ласощі і клав на порозі бідних будинків. Згодом люди дізналися про благодійника і вже відкрито йшли до нього зі своїми бідами і проблемами.


Хто такий Святий Миколай?
Ще в юному віці він став батьком для сиріт, милостивим подавцем для бідних, в біді – помічником, в горі – утішником. Микола залишив світське життя і віддався службі Господу. Продав після смерті батьків все добро, гроші роздав убогим і жебракам, а сам відправився паломником в Палестину. Повернувшись, став священиком в місті Міри, а згодом – єпископом.
Святий Миколай – образ, який асоціюється з високими людськими моральними цінностями, глибокою вірою в Бога і праведність існування на землі.
Не гроші, а любов, порядність, доброчесність і благородство правлять світом!




Володимира Круковська. Святкуймо Миколая. - Львів: Євросвіт, 2002. - 48 с.: іл.
Книга містить вірші, присвячені Святому Миколаю, сценарії для святкування цього свята у дошкільних закладах, школах, родинах, а також розповідь про традиції святкування Миколая в Україні та інших країнах, легенди та історію Його життя.





Віка Мізюк. Муха, дзвоник і Різдво. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. - 240 с.
На маленьку Муху (яку насправді звуть Марійка) чекають незвичні зимові свята. Її бабця опиняється в лікарні, і зв'язку з нею майже немає. На Миколая серед інших подарунків дівчинка отримує чарівний дзвоник, який має чарівну силу. Хто ж його подарував і навіщо?




Гордер Ю. Різдвяна містерія. Перекл. з норвезької Наталія Іліщук. - Львів: Літопис, 2019.- 252 с.
Відомий норвезький письменник Юстейн Гордер у своїй книжці майстерно передає неповторну атмосферу очікування великого дива Різдва Христового. Розділ книжки присвячений Святому Миколаю і очікування див.





Лист до Миколая// Ярина Винницька. У Країні Сирних Коників. - Львів: Terra Incognita, 2017. - С 6-8.
Історія розпочинається у старовинному Львові, де живе дівчинка Варвара. І от на початку грудня знані львівські пекарні почали готуватись до Різдва, випікаючи пампухи, струдлі, медові пряники, завиванці... Варвара роздумує над тим, що замовити Миколаю собі в подарунок- і раптом збагнула: усі тільки просять і просять, ніхто навіть не згадає про самого Миколая - він, певно, єдиний у цілому світі тієї ночі не отримає подарунка...





Мандрівка святого Миколая: Антологія. Легенди, казки, оповідання/ Упорядник З. Жук. - Львів: Свічадо, 2007. - 180 с.
В антології зібрано оповідання, казки, нариси українських письменників про свято на честь святого Миколая. містить видання і переказ житія святителя Миколая, і кілька найвідоміших українських народних легенд про Його чуда.





Молитва до Миколая
Святий Миколаю,
Я Тебе благаю:
Пошли щастя й світлу долю
Козацькому краю.
Дідусь і бабуся - 
Щоб були здорові,


Татусь і матуся - 
Щоб жили в любові,
Усім добрим діткам
Принеси гостинці
І подаруй Божу ласку
Кожній сиротинці.
Надія Гуменюк



Один раз на рік, в чарівну грудневу ніч, у всіх у нас є можливість бути благодійниками заради власного задоволення і Божої милості!

Із великим світлим святом!
З Миколаєм вас, малята!

пʼятниця, 10 грудня 2021 р.

14 грудня-День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС


З 6 до 15 грудня розгорнуто книжкову виставку-пам'ять "Ціна - здоров'я та життя" (Приборкати радіаційну стихію).
4 грудня наша країна відзначає День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Указ № 945 про установу цієї пам’ятної дати підписаний Президентом 10 листопада 2006 року.
30 листопада 1986 р. було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, а 14 грудня в газеті «Правда» надруковано повідомлення про те, що держкомісією прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд. Саркофаг споруджений у найкоротший строк – за 206 днів.
Лише завдяки самопожертві ліквідаторів, багато з яких заплатили власним життям і здоров’ям, вдалося локалізувати аварію та врятувати країну і світ від радіаційного забруднення. До ліквідації наслідків аварії було залучені тисячі фахівців різних професій! Отримуючи великі дози опромінення, інженери, будівельники, шахтарі, енергетики, водії, військові, лікарі - усі, хто пішов тоді не тільки за наказом, а й за покликом серця, зупинили невидимого і дуже підступного ворога. Працювали вахтовим методом – приїздили одні, отримували максимально допустиму дозу радіації і поверталися, а на зміну приїздили інші. За неповними даними, через чорнобильський майданчик пройшли понад 600 тисяч осіб.
Ліквідатори Чорнобильської катастрофи – приклад самопожертви та самовідданості. Тож у День вшанування учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС низько схиляємо голови перед тими, хто віддав життя, зупиняючи ядерний смерч, хто відвів біду від прийдешніх поколінь. Висловлюємо слова щирої подяки усім ліквідаторам, хто зробив вагомий внесок у справу подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
Тоді, 34 роки тому, люди зітхнули полегшено: саркофаг готовий і загрози життю більше немає. Хоч усі добре розуміли: попереду довгий шлях, який потребує величезних зусиль, новітніх технічних рішень, фінансових ресурсів для подальшої ліквідації наслідків аварії, а для багатьох – роки лікування. . Масштаби лиха та важкість наслідків стали найтяжчими в історії нашої планети.

У 2019 на Чорнобильській атомній електростанції завершено встановлення нового саркофага над старим об’єктом «Укриття». Новий безпечний конфайнмент розрахований на 100 років і покликаний забезпечувати захист навколишнього середовища від подальшого потрапляння в неї радіоактивних речовин, а також належні умови для безпечного демонтажу старого укриття і зруйнованого реактора і видалення радіоактивних матеріалів.
Водночас у житті українців Чорнобиль є і буде незагойною раною. Цей день вкотре нагадує про важливість особливих заходів безпеки у сфері використання мирного атома. Адже світ такий крихкий, а людство, впроваджуючи винаходи, має бути пильним, щоб не знищити планету. (http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/publish/article?art_id=245498562)

Героям Чорнобиля
Коли зловісна блискавиця
Сторуко в серце уп’ялась,
І опалила ваші лиця,
І в танці дикому зайшлась,
Коли вже й хмари спопеліли
У знавіснілому вогні, –
Ви смерть приборкати зуміли
На тім, останнім рубежі.
Не віддали їй на поталу
Світанків наших ніжний щем,


Ви, як один супроти стали,
Пекельним січені дощем.
У тій жорстокій веремії
Ви до кінця тримали бій
І пронесли свої надії
Крізь вогнецвіт своїх надій.
Шумлять жита, як і раніше,
Пливуть у небі літаки…
За вас історія допише
Суворі подвигу рядки.
                                                Задворний В.



Низько вклоняємось усім ліквідаторам аварії на ЧАЕС, які, не шкодуючи свого здоров’я і життя, працювали в 30-кілометровій зоні радіаційного лиха аби якомога швидше ліквідувати наслідки Чорнобильської трагедії, обмежити біду, тим, хто зупинив розбурхану стихію некерованої ядерної реакції і зробив вагомий внесок у справу подолання наслідків Чорнобильської катастрофи!