четвер, 11 липня 2024 р.

До Дня Української державності

З 9 до 16 липня розгорнуто книжкову виставку "Українська державність-надбання тисячоліть!"
Також 15 липня, впродовж дня, відбуватимуться бесіди "Пишемо історію непереможної нації!"

День Української Державності був встановлений у 2021 році через підписання офіційного документа на відзначення 30-ї річниці Незалежності України. Тож у 2024 році українці святкують це свято лише третій рік поспіль.

День Української Державності символізує тисячолітню історію державотворення України, корені якої сягають до середньовічної держави Київської Русі.











День української державності є значущим святом для всіх українців. Він символізує колективні досягнення і зобов’язання перед майбутніми поколіннями. Українська державність — це спільна історія, в якій ми виростали разом, боролися за нашу незалежність та досягли численних великих успіхів. Це спільне майбутнє, в якому ми прагнемо жити у єдності та міцній державі, що захищає наші права й інтереси.

Дуже важливо пам’ятати та ділитися історичними досягненнями України, особливо в умовах поточної війни та інформаційних маніпуляцій, що спотворюють правду та приховують факти.
 Українська історія і культура є унікальними та надзвичайно цінними національними скарбами.
Пропонуємо до перегляду відеоролик "Державність – це ми!",
 створений тогоріч працівниками бібліотеки (архів)


  Нехай День Української Державності об’єднає українців у всьому світі!  

  Ми горді тим, що наша Батьківщина – Україна. Разом ми сильні!  

середа, 3 липня 2024 р.

Роми-невід'ємна частина українського суспільства


З 1 до 15 липня розгорнуто інформаційну викладку "Роми: разом до перемоги!"

Повномасштабне військове російське вторгнення в Україну драматично вплинуло на все українське суспільство.



Однією з українських етноспільнот є роми.
Користувачів бібліотеки інформовано про те, як роми вступають до лав ЗСУ, борються з російською агресією та дискримінацією в Україні.
17 червня 2024 року в Страсбурзі, в палаці "Агора" Ради Європи, відбулася презентація доповіді "Боротьба за справедливіше майбутнє: Вплив війни в Україні на ромів та уроки для поствоєнної реконструкції".











Користувачів ознайомлено з цим важливим документом, підготовленим Європейською Ромською Фундацією. Він досліджує долю українських ромів під час жорстокої війни, яку розв'язала росія.
Одна з важливих тез документу-вплив війни на ромську громаду України, стійкість і героїзм ромів. Багато з них мужньо воюють за Україну на фронті, інші самовіддано допомагають на волонтерських засадах.











Повоєнна реконструкція передбачає не лише відновлення зруйнованого, але й подолання системної дискримінації та створення рівних можливостей для всіх.

Разом до перемоги!

понеділок, 1 липня 2024 р.

Нові надходження





















Запрошуємо ознайомитись з новими книгами, які подарували користувачі бібліотеки.

 Також частина книг сучасних українських авторів придбана бібліотекою.







































Книги, отримані з відділу комплектування бібліотечних фондів 
ЦБ ім. Т. Г. Шевченка для дітей міста Києва.




















 Запрошуємо до читання! 
   Нові книги – нові враження!   

четвер, 27 червня 2024 р.

28 червня-День Конституції України

З 21 до 29 червня розгорнуто книжкову виставку-консультацію "Конституція: крізь призму історії"
Також впродовж цього періоду відбуваються правознавчі бесіди "Шлях України до Конституції"

28 червня Україна відзначає День Конституції.
Конституція України – це головний оберіг державності й демократії, гарант соборності нашої країни. Її прийняття назавжди закарбувало бажання українців жити у власній незалежній державі. Конституцією України утверджені головні цінності нашого народу – людина, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність та безпека.

Конституція України увібрала в себе віковий законотворчий досвід українців і волю нашого народу самостійно творити свою долю, впорядковувати державне життя, реалізовувати невичерпний потенціал Нації.
День Конституції сьогодні особливо важливий для нас, у часи, коли Україна бореться за свою державність у кривавій війні з російським агресором.

Український конституціоналізм має глибоке історичне коріння, а також свої особливості. Найголовніші з них – український конституціоналізм розвинувся під впливом європейських країн, які першими почали його формувати; заснований на ідеях прав та свобод людини, верховенства права та демократії. Ці засади формувалися протягом століть у відповідності до національного характеру українців, способу життя, цінностей і суспільних відносин.
Перша відома кодифікація права на українських землях відбулася за часів Давньої Русі і була зафіксована в “Руській Правді” (ХІ–ХІІ століття). “Руська Правда” почала укладатися в ХІ столітті за князювання Ярослава Мудрого. Це перша відома кодифікація права на українських територіях, яка наслідувала законодавчі акти германських та англосаксонських держав Європи.














У Литовських статутах було кодифіковано право Великого Князівства Литовського. Три редакції статутів (1529, 1566, 1588 років) написані слов’янською мовою увібрали в себе правові традиції Давньої Русі та середньовічної Європи. Встановлювали межі князівської влади і захищали права різних суспільних станів.
Зародження вітчизняної конституційної думки, пов’язане із революцією під проводом Богдана Хмельницького та відродженням козацької державності (2-га половина XVII – XVIIІ століття). Внутрішній устрій, соціально-економічний розвиток, права та вольності козацтва визначали гетьманські універсали, зокрема Богдана Хмельницького, а також міжнародні договори (наприклад, Зборівський між козаками і польським королем Яном Казимиром). Березневі статті Богдана Хмельницького регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Гадяцький трактат передбачав створення Великого Князівства Руського у складі Речі Посполитої.
Вагомою віхою конституційної думки України стала Конституція Пилипа Орлика 1710 року – “Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою”.
Цей договір, що був укладений 5 квітня 1710 року у місті Бендери між новообраним гетьманом Пилипом Орликом, козацькою старшиною і козаками Війська Запорозького, відомий також під сучасними назвами «Конституція Пилипа Орлика» та «Бендерська конституція».
Це перша в світі Конституція, що визначала основи державного устрою, форми правління і в якій окреслювались державні кордони. У ній вже тоді йшлося про цілісність і непорушність кордонів України та відновлення братерства з Кримською державою. Цей документ уперше описав Україну як повноцінну державу – частину Заходу, а не «рускава міра». І вже за це ми маємо бути довічно вдячними його авторові.
Документ містить преамбулу, 16 статей та присягу гетьмана. Конституція Пилипа Орлика була укладена у двох примірниках – українською та латинською мовами, також має дві староукраїнські редакції. Оригінал, написаний рукою Пилипа Орлика зберігається у Національному архіві Швеції у Стокгольмі.
Формування конституційних ідей після втрати державності (кінець ХVІІІ – початок ХХ століття). Власні конституційні проєкти розробили Микола Костомаров у “Книзі буття українського народу”, Михайло Драгоманов у праці “Вільна спілка”, учасник Кирило-Мефодіївського братства Георгій Андрузький у “Начерках Конституції Республіки”.
Українська революція 1917–1921 років. 29 квітня 1918 року Мала Рада схвалила «Статут про державний устрій, права і вольності УНР».














Проєкти українських конституцій розроблялися навіть тоді, коли шанси відстояти незалежність виглядали примарними. У роки революції з’явилося кілька ґрунтовних розробок, зокрема представлений Урядовою комісією УНР із вироблення Конституції Української Держави. Конституційні проекти Української революції заклали основи державницької традиції УНР.
Подальший розвиток вони отримали в програмних документах Української головної визвольної ради. У липні 1944 року неподалік села Недільна на Львівщині відбулися Установчі збори УГВР. Збройна частина українського визвольного руху (УПА) отримала політичне представництво. Ідеологія та принципи формування УГВР були спрямовані на консолідацію всіх національних сил і відзначалися демократичністю.
Радянська доба. В УРСР у різний час було ухвалено чотири конституції. Вони хоч і проголошували Україну суверенною державою, але насправді були лише ідеологічним прикриттям колоніального становища УРСР та панування в ній тоталітарного режиму. Основний документ УРСР був цілковитою формальністю. Хоча він і передбачав можливість виходу кожної республіки зі складу СРСР, але не надавав жодного механізму.
Крах радянської імперії став крахом і основного закону, який, попри всі гучні епітети, узаконював тоталітаризм і був непридатним для побудови правового, демократичного суспільства.
Новітній конституційний процес нерозривно пов’язаний з відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із ухваленням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Процеси національної законотворчості активізувалися з розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Всеукраїнський референдум засвідчив підтримку проголошення незалежності України. Більшість країн світу визнали Україну суверенною державою. Тож актуалізувалося питання підготовки Основного закону.
28 червня 1996-го першу Конституцію незалежної України було проголосовано у Верховній Раді . У ній закріплено правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. 
Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно якої “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”.
Однак конституційний процес на цьому не завершився. Конституційне будівництво триває весь час, допоки існує держава і розвивається суспільство. (за матеріалами https://www.zpl.zt.ua/konstytutsiya-ukrayiny-kriz-pryzmu-istoriyi/)

понеділок, 24 червня 2024 р.

Збереження та популяризація культурної та історичної спадщини Криму



З 17 до 29 червня представлено книжкову виставку "Qirim: Крим-це ми!"
10 років тому НАШ КРИМ був украдений росією.
Разом з російською окупаційною армією в наш Крим увійшли приниження та знущання з людей, репресії та страх.
За роки окупації Крим став територію безправ’я. Незаконні за-
тримання, обшуки, вбивства, зникнення людей, безпідставні засудження за сфабрикованими звинуваченнями, повне обмеження громадянських і політичних прав, свободи слова, зібрань і цілої низки інших можливостей кожної нормальної людини. Окупаційна влада витіснила з пів-острова всі незалежні ЗМІ, незалежних журналістів та правозахисників. Головною метою репресивної політики окупаційної влади було придушити будь-які рухи спільноти чи навіть окремих громадян, активістів чи журналістів, які не визнавали російську окупацію.

"Ми маємо боротися за людей у Криму та в усіх інших окупованих частинах України. Ми маємо боротися за повне відновлення сили міжнародного права – сили щодо Криму, а отже, і будь-якої іншої землі. Ми маємо боротися за фундаментальне право кримськотатарського народу, як і будь-якого іншого народу – право жити у своєму домі", -каже Президент України Володимир Зеленський.
Крим є унікальною територією: через свою географічну та кліматичну специфіку півострів був заселений людьми ще за доби кам’яного віку. Від появи на території України перших людей і до новітніх часів на теренах Криму відбувалися події, пов’язані з історією багатьох народів та цивілізацій. Усі вони залишили неповторні та безцінні пам’ятки. Музеї Криму є найстарішими в Україні, а їхні колекції - колосальні, надзвичайно цікаві та різноманітні.
За 10 років під контролем Росії відбулося багато глобальних змін, що вплинули на життя Кримського півострова. Деякі можуть бути незворотними.















Культурна спадщина Криму, що формувалася упродовж тривалого історичного періоду представниками різних етносів, становить значний і своєрідний пласт світового культурного надбання. Це широка панорама історико-культурних обʼєктів — рештки давньогрецьких міст-держав і печерні міста, оборонні споруди і фортеці, стародавні храми і визначні місця, меморіальні будинки і комплекси, цвинтарі й окремі поховання, заповідники та музеї. Тут розташовані памʼятки, умовно зараховані до європейської традиції, а також безліч перлин ісламської художньої культури та видатних прикладів архітектурної думки Сходу. На державному обліку в АР Крим і м. Севастополі — 1004 памʼятки архітектури та містобудування, 7227 памʼяток археології, 3861 памʼятка історії, 520 монументального мистецтва, з них — 273 національного значення. У Криму розташовані сім заповідників: Національний заповідник «Херсонес Таврійський» (1978 р. — дата заснування, статус національного надано в 1994); Державний палацово-парковий музей-заповідник у м. Алупка (1990); Державний історико-культурний заповідник у м. Бахчисарай (1990); Державний історико-культурний заповідник у м. Керч (1987); Коктебельський еколого-історико-культурний заповідник «Кімерія М. О. Волошина» (2000); Республіканський історико-археологічний заповідник «Калос Лімен» (1997), філія Національного заповідника «Софія Київська» Судацький заповідник (з 1958). Найбільш відомі памʼятки світового значення Криму включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, в якому, станом на 2013 р., значилося 936 обʼєктів культурної і природної спадщини, у тому числі сім представляють Україну. Список обʼєктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, які отримують особливий охоронний статус, ведеться і постійно поповнюється з 1978 р. Включення до Списку дає додаткові гарантії збереження і цілісності, а також підвищує престиж територій і управляючих ними установ. Статус обʼєкта сприяє розвитку культурного туризму в регіоні, у разі конфліктних ситуацій дозволяє залучити міжнародну економічну і політичну допомогу експертів ЮНЕСКО. Завдяки співпраці України з Європейським Союзом, який із 2011 р. активно підтримує охорону культурної спадщини АР Крим у рамках проектів ЄС «Дослідження для популяризації культурної спадщини в Криму» та «Підтримка і диверсифікація кримського туризму», проводиться робота по дослідженню кримських памʼяток і підготовці відповідних документів для номінації памʼяток до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.















На початку 2014 року на території Автономної Республіки Крим діяли: 31 музейна установа (разом із філіями) республіканського підпорядкування; філія Національного заповідника «Софія Київська»– «Судацька фортеця»; майже 350 громадських та відомчих музеїв, що не були юридичними особами, а створювалися та функціонували при підприємствах, установах та навчальних закладах.
На території м. Севастополь діяли: «Національний заповідник «Херсонес Таврійський» із філією «Середньовічні фортеці Каламіта і Чембало» та відокремленим відділом «Гераклейські клери»; 30 музейних установ різного підпорядкування, в тому числі 4 відокремлених підрозділи Музею героїчної оборони та визволення Севастополя, а також 3 – створені або відновлені коштом приватних осіб, зокрема, Військово-історичний комплекс «Михайлівська батарея», Музейно-меморіальний комплекс «35-а берегова батарея», Військово-морський музейний комплекс «Балаклава». Крім того, у підпорядкуванні Міністерства оборони України знаходився «Військово-історичний музей Чорноморського флоту».
П’ять кримських об’єктів внесені до попереднього переліку об’єктів-кандидатів до Списку всесвітньої спадщини: Бахчисарайський палац кримських ханів (2003 р.), Комплекс об’єктів Судацької фортеці VI-XVI ст. (2007 р.), Укріплені поселення на генуезьких торговельних шляхах від Середземного до Чорного моря (2010 р.), Культурний ландшафт «печерних міст» Кримської Готії (2012 р.), Історичне середовище столиці кримських ханів у місті Бахчисарай (2012 р.).
Особливістю Криму до окупації було те, що Конституція АР Крим відносить до повноважень республіки нормативне регулювання питань музеїв та історико-культурних заповідників. Це, на жаль, призвело до того, що центральні органи виконавчої влади України не мають повної інформацію стосовно музеїв і заповідників. Щорічні археологічні дослідження в окупованому Криму, в тому числі розкопки на місцях будівництва, складання нових генеральних планів кримських міст, перегляд відповідності об’єктів статусу пам’ятки, об’єднання об’єктів культурної спадщини в комплекси чи зміни в топонімії та території, повністю змінюють культурний ландшафт Криму.















Перелік найвідоміших «перлин» Криму, які наразі опинились під найбільшою загрозою.

Заповідник «Херсонес Таврійський».
Росія внесла національний заповідник України «Херсонес Таврійський» до списку об’єктів російської культурної спадщини федерального значення. Проте з 2013 року заповідник за ініціативою України внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, де, як і в інших органах ООН, окупації Криму не визнають. Тому об’єкт далі вважається українським. На думку віце-президента Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць Олени Сердюк, є загроза, що на території Хори (територія навколо Херсонесу) Росія розташує свої військові бази.
Національний комітет ICOMOS чекає, що до Криму прибуде спеціальна місія ЮНЕСКО, аби перевірити стан самих пам’яток.
Проте є інші версії подальшої долі Херсонесу Таврійського. Історик з Ялти Валентина Потапова боїться, що російська влада збирається перетворити Херсонес із наукового об’єкту в духовний. «Після анексії півострову відновились розмови про те, що Херсонес – це колиска російського православ’я», – каже вона.
Так, у вересні 2015 року президент Росії Володимир Путін та колишній прем’єр Італії Сильвіо Бердусконі відвідали Херсонес. Візит проходив в рамках відзначання тисячоліття з дня смерті князя Володимира. Як стверджує історик з Ялти, на території Херсонесу планують відновлювати монастир, є вже готовий проект. «Проблема в тому, що всі розкопки будуть вестись лише зі згоди духовного керівництва Московського патріархату. Є ризик вивезення звідти унікальних фондів», – каже Валентина Потапова.

Музей Лесі Українки в Ялті.
Музей може змінити свою концепцію та припинити своє існування. Про це в ЗМІ заявила засновник музею, професор Острозької академії Світлана Кочерга.
Вона допускає, що музей можуть переформатувати, змінивши концепцію на «музей російської культури». Наразі приміщення Ялтинського Музею Лесі Українки потребує ремонту, але про його реальний стан музейні працівники нічого не повідомляють.


Бахчисарайський палац кримських ханів.
МЗС України висловило обурення щодо віднесення об’єктів культурної спадщини Криму до об’єктів культурної спадщини федерального значення. Це стосувалось і колишньої резиденції кримських ханів. Наразі експерти говорять про проблеми Бахчисарайського палацу, які пов’язані із ідеологічним підґрунтям. «Про палац перестали дбати, реставраційні роботи не ведуться, оскільки Росія в своїх завойовницьких стратегіях не залишає місця існуванню кримськотатарського народу. Вони фізично усувають об’єкти їх культури», – попередив Яковина. Як повідомив виданню Велдар Шукурджиєв, активіст Українського культурного центру в Криму, майже всі працівники Бахчисарайського палацу, які працювали до анексії, були звільнені .

Генуезька фортеця в Судаку.
Восени минулого року частина стародавньої вежі Генуезької фортеці обвалилась. В ЗМІ писали, що причиною обвалу могло стати будівництво на території Генуезької фортеці готелів, яке розпочало нове керівництво. Українські експерти занепокоєні: якщо фортецю не почнуть реставрувати найближчим часом, це може призвести до подальшого руйнування.

Печерні міста Мангуп-Кале та Ескі-Кермен.
В 2011 році групу печерних міст Криму, основними з яких є міста-фортеці Мангуп-Кале та Ескі-Кермен, пропонували включити до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Наразі процес номінації до списку всесвітньої спадщини припинився через анексію Криму. Процес зупинився.




Пропонуємо для віртуального ознайомлення такі матеріали:



Кримськотатарські народні казки та легенди/Упоряд. Умкров Н.: пер. укр. Кононенко Д. - Київ:Етнос, 2007. - 512 с.:іл.- Кримськотатар., укр.
Видання знайомить читачів з побутом, звичаями та усною народною творчістю кримськотатарського народу, який є невід'ємною частиною багатомільйонного народу України. До збірки увійшли казки побутового, повчального, чарівного змісту, а також історичні легенди, зібрані упорядником з різних джерел фольклору кримських татар.




Білоусов, Євген. Казки та легенди Криму/ Іл. Т. О, Лисюк, Є. В. Попова, Л. Ф. Стукан. - Київ: Веселка,-ВУТ "Просвіта", 2005. - 159 с.
Книжка відомого українського дитячого письменника, лауреата Державної премії Автономної Республіки Крим, володаря міжнародного диплому IBBY ім. Г.-К. Андерсена Євгена Білоусова розповідає про історію Криму з найдавніших часів до сьогодення. Тут розповідається про минуле Криму - далекі доісторичні часи, грецькі поселення, Тмутараканське князівство, козацькі походи, незвичайний рослинний і тваринний світ півострова.




Хайд, Л. Омріяний край: Роман/Лілі Хайд.- Київ: Дуліби, 2014. - 240 с.
Роман британської письменниці Лілі Хайд - це щемлива і водночас світла оповідь, яка ведеться від імені кримськотатарської дівчинки Сафі. Разом з батьками, дідусем та бабусею вона повертається на ту землю, яку з дитинства вимріяла, уявляючи її як рай, але замість нього, вона зіткнулась з жорсткою постсовковою реальністю. Крізь отруйні тенета розчарувань проростають паростки безмежної любові до рідного Криму, який на очах у дівчинки стає реальним раєм.





Гук, В. Гілочка кримського тиса: поезія/ В'ячеслав Гук. - Київ: Фенікс, 2018. - 224 с.
До поетичної збірки сучасного українського письменника В'ячеслава Гука ввійшли вірші, написані після 2014 року, а також ті, що були створені ще у Криму. Провідною в ній, як і в попередніх книжках поета, є тема часу.







Колонізація півострову росіянами включає і зміну ідентичності Криму. Великою мірою мова йде про вивезення культурної спадщини з півострову, її руйнування під виглядом реставрації.




  Крим - це ми! Крим - це Україна!