субота, 21 травня 2022 р.

29 травня - День Києва

З 20 по 31 травня в бібліотеці розгорнуто книжкову виставку «Київ мій – столиця давня, Велич, гордість, православ’я!»
Київ є столицею України і найбільшим містом, містом-героєм України. Культурним і урядовим центром країни.
В 2022 році День міста Київ припадає на 29 травня. Цього року столиці виповнюється 1540 років.
День міста Київ святкують в останні вихідні травня. Традиція відзначати день народження Києва з’явилася у 1982 році. Саме тоді в Україні відсвяткували 1500-річчя від умовної дати заснування міста. Ця урочиста подія, при всій своїй помпезності, торкнулася серця киян. Під егідою ЮНЕСКО в столиці проходило безліч заходів — від театральних постановок до відкриття пам’ятників і будівель після реконструкцій.
З 1984 року почалися регулярні вернісажі на Андріївському узвозі. А в останню неділю травня 1987 вперше було офіційно відзначено День міста Києва.


Цього дня в місті традиційно проводять благодійний Пробіг під каштанами, урочисті заходи в центрі і виставки квітів на Співочому полі.
Зараз в Україні триває війна, яку 24 лютого розпочала Росія. Правила воєнного часу забороняють проводити масові заходи. У Київській міській державній адміністрації поки не розповідали про те, як буде влаштований День Києва цього року.
Водночас вже відомо, що традиційний Пробіг під каштанами відбудеться, хоча й у зміненому форматі. Цього року мета заходу — збір коштів для Центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України, а також об'єднання українців для взаємної підтримки.
(За матеріалами: https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=367&year=2022; https://nv.ua/ukr/kyiv/den-kiyeva-2022-yak-i-koli-vidznachayut-den-stolici-ukrajini-u-2022-roci-50242607.html)

Пропонуємо віртуальний огляд деяких матеріалів виставки:

Г. Ю. Івакін, доктор істор. наук; М. Б. Кальницький; Ю. В. Павленко, доктор філософ. Наук; О. Ю. Храмов. Київ. Парки, площі, вулиці. Фотоальбом. – Київ, 2006 – 320 с., іл. 540.
Містить понад 400 оригінальних кольорових фотографій і близько 100 чорно-білих, в основному історичних, об’єднаних в чотири тематичні блоки з відповідним текстовим матеріалом – парки, площі, вулиці (історичні), околиці старого міста. Це дало можливість в жанрі фотоальбому, проте з мінімальним текстом, подати фрагменти історії Києва та його сьогодення, на відміну від традиційних видань подібного типу. Така книга виходить вперше.
Розрахована на всіх, хто цікавиться історією Києва.











Абліцов В. Г. Київ. Енциклопедія. – Київ : «Видавництво «Фенікс», 2016. – 288 с.
Кияни – це не тільки ті, хто народився в столиці України, хто почав і продовжує історію давнього міста на Дніпрі-Славуті, але й ті, кого невпинні вітри історії розпорошили по всій планеті Земля.
Це переконання спряло автору пропонованого видання у його спробі нагадати відомі й відкрити нові постаті й сторінки київського літопису.

Пукас Н. Каштанів київських листочки. – Київ : Фенікс, 2018. – 112 с.
Книга Надії Пукас «Каштанів київських листочки» - життєві ескізи до картини життя столиці і її мешканців.
Книга ввібрала у себе 8 оповідань і повість. Читач знайде в них ситуацію, яка не раз траплялася з ним самим. Кожен рядок пронизаний любов’ю до героїв, співзвучністю переживань до їх проблем, радістю за їх вирішення.
Книга написана добірною, гарною, пісенною мовою. Змістовно. Цікаво.

Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. – Київ: «Кий», 1997. – 374 с.
Книга являє собою своєрідний збірник історико-краєзнавчих та культурологічних нарисів про Київ. У ній висвітлені питання адміністративно-територіального поділу міста у різні часи, наведені відомості про топографію міста й окремих його складових, будинки та вулиці, яких вже не існує в сучасному Києві.
Книга прислужиться як у навчальному процесі шкіл, середніх та вищих учбових закладів, так і в позашкільній, факультативній, екскурсійній роботі.
Для широкого кола читачів.

Історія Києва: від княжої доби до сучасності. Збірник документів і матеріалів: Навч. посібник / За заг. ред. В. Ф. Колесника, А. П. Коцура, Н. В. Терес. – Київ: Книги – ХХІ, 2005. – 773 с. – Бібліогр. с. 726-734.
Посібник містить 578 документів і матеріалів з історії Києва від часів стародавньої Русі до сучасності; кожний розділ супроводжується історичною довідкою.
Для викладачів історії, студентів, які вивчають нормативний курс історії України, історію Києва і краєзнавство, а також для всіх, хто цікавиться історією стародавньої столиці незалежної України.

Малаков Д., Прибєга А. Київ столітньої давнини. – Київ : Видавництво «Фенікс», 2017. – 320 с. : іл.
Величний Київ – столиця України – має багатовікову історію та вирізняється серед міст Східної Європи своєю неповторною красою. Видання пропонує читачеві цікаву екскурсію в місто початку ХХ століття. Подорож побудована на ретельно підібраній колекції поштівок з краєвидами Києва столітньої давнини та починається із Софіївської площі, веде до схилів Дніпра, спускається на поділ і знову повертається у Верхнє місто, щоб продовжитись по Володимирській вулиці, прогулятися Хрещатиком, Липками, Печерськом та околицями.
Видання адресоване шанувальникам старовини, мандрівникам, гостям Києва, широкому загалові читачів.











Гирич І. Б. Київ: люди і будинки. – Київ : Либідь, 2015. – 432 с.: іл.
Вигадлива мандрівка нашою столицею репрезентує калейдоскоп визначних осіб і прикметних під історико-мистецьким оглядом будівель. Акцентовано на внескові у формування українського обличчя Києва тих постатей, хто боронив самобутнє місто від великодержавної культурної експансії. Завдяки висвітленню історичної взаємодії спільноти («люди») і урбанізованого простору («будинки») видатні імена вписано в неповторний київський ландшафт, що унаочнено безліччю оригінальних світлин.
Для широкого читацького загалу.





З Днем Києва!


пʼятниця, 22 квітня 2022 р.

24 квітня - свято Світлого Христового Воскресіння

Пропонуємо ознайомитись з матеріалами віртуальної книжкової виставки "Хай буде з вами радість Великодня!"
Великдень — це найголовніше свято християн, свято звільнення з неволі темряви і перемоги життя над смертю. На вірі у святе Воскресіння і вічне життя заснована християнська релігія, що поширилася на всіх континентах Землі. Розуміння значення і символіки цього свята дасть змогу глибше осягнути набутки української і загальносвітової культури. Українське мистецтво, передусім народне, пронизане великодньою ідеєю жертовності і свободи як людини, так і народу.
Воскресіння переконує нас, що людське життя сповнене глибокого змісту. За християнським віровченням, людина (яка має дух, душу і тіло) створена за образом і подобою Всевишнього. У земному ми готуємося до небесного. Отже, у щоденних „іспитах” буденних ситуацій вчимося бачити вічність за проминущим. Як окрема особистість, так і цілий народ прагне свободи. Увесь рід людський найвищою цінністю має свободу і єднання з Творцем.
Через тисячі років нам відома до дрібниць історія біблійного народу — завдяки образу Пасхи, Виходу з краю рабства. Детальний опис Виходу з року в рік передається наступним поколінням. Дітей навчають переживати цю подію так, ніби сталася вона за їхньої пам'яті. Бо це акт не так історичний, як духовний, що свого часу може відбутися з кожною особистістю, з кожним народом.
Українцям більш відома новозавітна Пасха — Великдень. У ХХ столітті, в час трагедій Голодомору, нищення церкви, двох світових війн, окупацій і репресій це свято набуло для нас особливої символічності, коли після традиційного великоднього вітання українці промовляли: «Христос воскрес — воскресне й Україна!». І вірили, що мільйони наших людей – селян, що не погодилися на колгоспне рабство і завершили земний шлях у братських могилах на околицях сіл, вчителів, митців, учених, які не переступили через сумління й лягли кістьми на Соловках та в інших концтаборах, січових стрільців, воїнів УНР, вояків УПА і українців-чевоноармійців, які піднялися збройно проти окупанта і залишилися на полях битв – згинули не марно. Вони прагли свободи і, обравши шлях правди, обрали вічне життя.
І яким би страшним не було для української нації минуле, вона вийшла з нього живою. І сьогодні Життя і Правда переможе смерть, темряву і зло на нашій землі!
Трагедії назавжди залишаться у пам'яті народу зарубцьованою раною. І «клеючою речовиною» нації, її стрижнем і рушієм у майбутнє є зафіксований в історії й культурі хід до свободи — тернистий і все ж — неминучий.
Кожен народ у своїй традиційній культурі має закодоване прагнення свободи та оспіваний і вималюваний шлях до неї. Адже сенс існування і кожної людини, і цілого народу – це досягнення досконалості, повноти життя з Творцем. І здобуття вічності. Є дві точки у духовній історії кожного народу – народження і перехід до самоусвідомлення, пробудження до вічного життя — Різдво і Воскресіння.
Українські художники і поети образно розкрили бачення Великодня нашим народом. Ідеал свободи, суспільної справедливості, вартості життя кожної людини закладений в українських піснях – думах, псальмах, колядках, веснянках, козацьких піснях. Такими ж були й ідеали українського визвольного руху, відображені в стрілецьких і повстанських піснях:



Десь там далеко, на Волині
Зродилась Армія УПА –
Щоби воскресла Україна
І звершилася свобода.

Пригадаймо й українське чудо початку ХХІ століття – мирний, вільнолюбний Майдан-2004. Народ наш створив за ті 17 днів сотні шедеврів воскресної поезії:


...Хай віра проростає
Пшеницею у полі.
Народе, дякуй Богу,
Що воскресив з неволі!
...Народе мій, ти вистоїш, ти встоїш!
Бо ти з Христом, бо ти в святій борні!
О як же ти всю нечисть непокоїш.
Любові – так! Неволі духу – ні!
...Пісня правди і свободи лунає над світом,
Заквітчалась Україна оранжевим цвітом.
На засніженім Майдані людей зігрівала,
Іскра добра і братерства у серцях палала.

Звільнення людини і цілого народу відбувається передусім на духовному рівні. Духовна свобода є в тому, щоб вільно рухатися по шляху, який вказує Божественна іскра (що є в душі кожної людини), безперешкодно виконувати своє призначення в житті. Дух має панувати над душею і тілом. Силу для життєвого шляху душа бере від тіла, і її можна скерувати і на розкриття, і на пригнічення Божественної іскри.
Пригнічення тіла і душі (його так полюбляють застосовувати різні тоталітарні режими – від „казарменої дисципліни” до концтаборів) принижує богоподібність людини, її велич, красу і цінність. За християнським віровченням, тілесна і духовна природи у людині складають одне ціле. Утім коли людина відвертається від Бога – її душа втрачає силу. З часом тіло отримує перевагу над душею і стає її паном. Людина потрапляє в рабство тілесних забаганок – пристрастей, лінощів, гордощів. Де вже тут думати про вічне життя, справедливість, правду. Інколи починає здаватися, що „правда тільки шкодить”. Особа немов засинає, у напівсні виконуючи чужу волю.
(За матеріалами https://risu.ua/velikden-posibnik-do-svyata_n36177)

Пропонуємо книги про Великдень для дітей:




Воскресіння Христове//Православні свята: Розповіді для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку/ Упорядник Н. М. Трубило. - Чернігів: РВК "Деснянська правда", 2004. - С. 20- 21.
Основи духовності кожної людини закладаються з дитинства. І базуються вони на цінностях, вироблених людством, на багатих народних традиціях, у тому числі й релігійних. Прилучити до духовної спадщини поколінь із ранніх літ - завдання книги "Православні свята".


















Великдень//Дмитро Білоус. Рідні небеса: вірші. - Київ: Веселка, 2005. - 143 с.: іл. (Українській дитині). - С. 122 - 123.
У книжці Дмитра білоуса - вірші з улюблених читпачами збірок поета "Диво калинове", "Чари барвінкові", "За Україну молюся", увінчаних Національною премією України імені Тараса Шевченка, преміями імені Лесі Українки та імені Олени Пчілки. Розділ книги "Колобіг" присвячений релігійним святам українського народу.





Дітям-янголятам у будень та свято: Оповідання, казки, вірші: Для дошк. та мол. шк. віку. - Київ: Лелека, 2006. - 64 с.:іл.
Вірші цієї чудової дитячої книжки присвячені багатьом святам України, насамперед релігійним. Видання чудово художньо оформлене.





Гуркіна Г. О., Сердюк О. В. Традиції та звичаї українців - Харків: "ТОРСІНГ ПЛЮС", 2008. - 95 с., іл.
Книжка розповідає про стародавні й сучасні звичаї та традиції українців, про їх вірування та світогляд, знання та народну мудрість. Зі сторінок цього видання ви дізнаєтеся про найважливіші свята українців, їх побут та життя, а також чим відрізнялося життя українців, які мешкали у різних регіонах.


















Україно, нене моя!: Сповідь: поезії, писанки: Збірник. - Київ: Веселка, 1993. - 327 с.: іл.
Ця книга - своєрідна поетична антологія і водночас альбом писанок. Кожна сторінка збірника дихає любов'ю до матері - України, бо ж і натхненні вірші, і дивовижні орнаменти народилися з любові до неї, рідної, з болю за страждання її синів і дочок, з тривоги за її історичну долю, з віри в її воскресіння, із замилування її красою.






Володимира Круковська. Святкуймо Великдень. - Львів: Євросвіт, 2001. - 60 с.: іл.
Книга містить вірші, сценарії, забавки, гаївки, присвячені Великоднім Святам, святкування Великодня в родинах, у гуртах молоді, з дітьми, а також розповідь про традиції святкування Великодніх свят.



Саме здобуттю свободи від зла, омани, загалом, духовної смерті присвячений Великдень.

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

субота, 2 квітня 2022 р.

До Міжнародного дня дитячої книги

Читаймо разом: "Неслухняники" Сергія Пантюка (відеопрезентація книги).


Просимо вибачення за технічні недосконалості.

субота, 26 березня 2022 р.

"Неволя й досі править в цій країні" - Крим очима Лесі Українки

У лютому виповнилась 151-а річниця від дня народження Лесі Українки. 

Леся Українка прожила 42 роки, і майже три роки провела в Криму.
Вперше хвора на сухоти поетеса приїхала на півострів влітку 1890-го. У Саках вона місяць лікувалася знаменитими грязями, живучи на приватній квартирі. Потім була Євпаторія, Севастополь, Ялта, колишня столиця Кримського ханства Бахчисарай.

Пам’ятник Лесі Українці в Ялті,
встановлений 1972 року
навпроти будинку на вулиці Катерининській, 8,
де з жовтня по грудень 1897 року
вона винаймала кімнату. Фото: Вікіпедія

У другій половині червня 1891-го видатна поетка знову приїхала до Криму, в Євпаторію, на лікування. Через шість років Лариса Косач-Квітка оселяється в Криму – спочатку на дачі в урочищі Чукурлар, а згодом переїжджає в центр Ялти, де живе майже рік.
Востаннє Леся з чоловіком Климентом Квіткою побувала в Криму в 1907-1908 роках: Севастополь, Балаклава, Алупка, Ялта, Євпаторія.
Фото: Володимир Вевдюк

Поетеса присвятила півострову цикли віршів “Кримські спогади” і “Кримські відгуки”.


Двічі Леся Українка була і в Балаклаві, де на центральній площі їй встановлено пам'ятник місцевого скульптора Володимира Суханова.





Найбільше адрес, пов'язаних з ім'ям Лесі Українки - у Ялті, яку вона відвідувала неодноразово і затримувалася тут надовго. Наприкінці червня 1897 року вона оселилася на дачі в урочищі Чукурлар (нині Приморський парк), а потім переїхала на Катерининську вулицю, де сьогодні знаходиться музей Лесі Українки. Ялтинський музей – один з чотирьох українських музеїв, присвячених поетесі. Він розташований на другому поверсі будинку, де Леся Українка проживала у 1897 році. Ідея створення музею виникла у ялтинців ще у 70-х роках, але втілити її в життя вдалося тільки у 1991 році – до 120-річчя з дня народження письменниці.

Після анексії Криму будинок-музей української поетеси був закритий з причин, нібито, аварійності будівлі.
До подій березня 2014 року музей Лесі Українки, який, до речі, зовні не виглядав таким, що руйнується, позиціонував себе як "провідник у світ української культури для кримчан і туристів" і був одним з центрів зміцнення національної ідентичності українців у Криму.
Про те, що ялтинський музей поетеси не вписується в нові реалії Криму, свідчить те, що сьогодні сквер біля пам'ятника Лесі Українці і самого музею перетворився на місце для вигулу собак, сам пам'ятник виглядає занедбаним, а експозицію музею скоротили до однієї кімнати на другому поверсі.

Пропонуємо ознайомитись з віршами, які й через понад століття після їх написання співзвучні нашому часу, коли півострів – 8 років під окупацією Російської Федерації, і наша рідна земля стогне від повномасштабного вторгнення.


Цикл “Кримські спогади”

Леся Українка з матір'ю

Заспів
Південний краю! як тепер далеко
Лежиш від мене ти! за горами крутими,
За долами розлогими, за морем,
Що вже тепер туманами густими
Укрилося, бурливе. Та не страшно
Моїм думкам осінньої негоди
На Чорнім морі. Швидше тої чайки
Вони перелетять за темні води.
Вони перелетять у ту країну,
Де небо ще синіє, як весняне,
Де виноград в долині зеленіє,
Де грає сонця проміння кохане.
(…)
                                             1891


Татарочка
Там, за містом, понад шляхом битим,
По гарячім каменистім полі
Йде дівча татарськеє вродливе,
Молоденьке, ще гуля по волі.

На чорнявій сміливій голівці
Червоніє шапочка маленька,
Вид смуглявий ледве прикриває
Шовком шитая чадра біленька.

То закриє личко, то відкриє, –
А очиці, наче блискавиці,
Так і грають з-попід брівок темних!
Що за погляд в сеї чарівниці!


Леся Українка в Криму
Тиша морська
…Як би я тепер хотіла
У мале човенце сісти
І далеко на схід сонця
Золотим шляхом поплисти!
Попливла б я на схід сонця,
А від сходу до заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду.
Не страшні для мене вітри,
Ні підводнії каміння, –
Я про них би й не згадала
В краю вічного проміння.
16 серпня 1890 року, Євпаторія


Негода
“В темний вечір сиджу я в хатині;
Буря грає на Чорному морі…
Гомін, стогін, квиління пташині,
Б’ється хвиля, як в лютому горі.

Там на березі мріє кілками
Морський човен, розбитий, нужденний,
Наче звір, що в пустині пісками
Його вихор засипав південний;

Мов у неба рятунку благають
Ті останки сумні, нещасливі,
А з туману на них набігають
Грізні, люті вали білогриві.

Вдарить вал і гукне, мов з гармати,
Скрізь по березі гук залунає;
Хоче море човна розламати,
Трощить, ломить, піском засипає.

Як розбитий човен безталанний
Серед жовтих пісків погибає,
Так чудовий сей край богоданний
У неволі в чужих пропадає.

Наче кінь степовий, вільний, дикий,
Що в пісках у пустині вмирає:
Захопив його вихор великий,
Кінь упав і в знесиллі конає.



В ньому серце живеє ще б’ється,
В ньому кров не застигла живая,
А над ним вже кружляє та в’ється
Птаства хижого чорная зграя;

Рвуть, хапають, їдять та шматують
При пажернім та лютім ячанні,
І кривавеє тіло батують,
Що тремтить при останнім сконанні.

Сильне море! зберися на силі!
Ти потужне, нема тобі впину, –
Розжени свої буйнії хвилі,
Затопи сю нещасну країну!
1891 рік, Євпаторія


Леся Українка і Сергій Мержинський
Байдари
…Щоб тута жити, треба мати крила! 
Вже люди, певне, від тії пори
Тут не живуть, як з раєм попрощались.
Мов невидимая рука тут положила
Границею отсії дві гори,
Що високо до неба поздіймались.

Один зелений бескид, другий – темний.
Здалека море хвилі золотії
Шле, наче провість волі і надії…
Чи се той світ, загублений, таємний,
Забутий незабутній рай надземний,
Що так давно шукають наші мрії?..”



Бахчисарай
Мов зачарований, стоїть Бахчисарай.
Шле місяць з неба промені злотисті,
Блищать, мов срібні, білі стіни в місті,
Спить ціле місто, мов заклятий край.

Скрізь мінарети й дерева сріблисті
Мов стережуть сей тихий сонний рай;
У темряві та в винограднім листі
Таємно плеще тихий водограй.

Повітря дише чарівним спокоєм,
Над сонним містом легкокрилим роєм
Витають красні мрії, давні сни.

І верховіттям тонкії тополі
Кивають стиха, шепотять поволі,
Про давні часи згадують вони…


Цикл “Кримські відгуки”

Східна мелодія
…Світе мій! буду тебе дожидатися,
В чорну, смутну фереджію повитая,
І посаджу кипарисову гілочку,
Буде щодня вона слізьми политая.

А як повернешся, я покажу тобі
Той кипарис мій в садочку квітчатому,
Здійметься він над всіма мінаретами
В краї сьому, на мечеті багатому.
5 листопада 1897 року, Ялта



Зимова ніч на чужині
…Згадай, як у літнії ночі безхмарні
Крізь ті кипариси світили зірки, –
Були наші мрії хоч смутні, та гарні,
Немов у жалобі вродливі жінки.

Нехай же тепер тумани непрозорі
Вкривають і небо, і серце моє, –
В піснях наших завжди сіятимуть зорі,
Вони нам лишили проміння своє.
15 грудня 1897 року, Ялта


Уривки з листа
…Битим шляхом та крутим
Їхали ми на узгір’я Ай-Петрі;
Вже поминули сади-виногради рясні, кучеряві,
Що покривають підніжжя гори, наче килим розкішний,
Ось уже й лаврів, поетами люблених,
Пишних магнолій не видко,
Ані струнких кипарисів, густо повитих плющем,
Ані платанів розкішних наметів.
Тільки стрічалися нам земляки наші, білі берези,
Явори й темні дуби, до негоди та борвію звиклі,
Але й вони вже зостались далеко за нами,
Тільки терни, будяки та полин товаришили нам у дорозі,
Потім не стало і їх.
Крейда, пісок, червонясте та сіре каміння
Скрізь понад шляхом нависло, неплідне та голе,
Наче льоди на північному морі.
Сухо, ніде ні билини, усе задавило каміння,
Наче довічна тюрма.
Сонце палке сипле стріли на білую крейду,
Вітер здійма порохи,
Душно… води ні краплини… се наче дорога в Нірвану,
Країну всесильної смерті…
1897 рік, Ялта



Після окупації Криму Росією
другий поверх будівлі,
де розташовувався музей,
зачинено на ремонт.
“За горою блискавиці…” (вірш поза збірками)
За горою блискавиці,
а в долині нашій темно.
У затоці чорні води
плещуться таємно.

Блискавиця в небі лине, 
а в затоці потопає,
в чорний гріб вода понура
ясную ховає.

Аж тоді скориться світлу
темноводная затока,
як звоює небо ціле
буря ясноока,

як прониже блискавиця
води срібними мечами
і на саме дно загляне
бистрими очами.

Аж тоді на світло світлом
відповість оця затока,
як висока блискавиця стане
ще й глибока.
28 серпня 1907 року, Балаклава


(За матеріалами https://novynarnia.com/2021/02/25/lesya-ukrayinka-v-krymu-ta-pro-krym/), (https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/2377417-krim-ocima-lesi-ukrainki-ta-maksimiliana-volosina.html)

Пропонуємо для віртуального ознайомлення такі матеріали:

Кримські спогади// Леся Українка. Горить моє серце. - Київ: ВАТ "Видавництво "Київська правда", 2006.- С.70-81.

Кримські відгуки// Леся Українка. Горить моє серце. - Київ: ВАТ "Видавництво "Київська правда", 2006.- С.149-181.

З циклу "Кримські спогади"
У цьому творі органічно поєднуються розповіді поетеси про минулі часи лихоліття, що творилося на бахчисарайській землі за існування там кримського ханства, з її сучасністю, коли в цьому благодатному краєві, як і в усій країні, і нині немає справедливості, оскільки „неволя й досі править в цій країні”.


Бахчисарайський дворець
Хоч не зруйнована – руїна ся будова,
З усіх кутків тут пустка вигляда.
Здається, тільки що промчалась тут біда,
Мов хуртовина грізная, раптова.

Тут водограїв ледве чутна мова, –
Журливо, тихо гомонить вода, –
Немов сльозами, краплями спада;
Себе оплакує оселя ся чудова.





Стоять з гарему звалища сумні,
Садок і башта; тут в колишні дні
Вродливі бранки вроду марнували.

Колись тут сила і неволя панувала,
Та сила зникла, все лежить в руїні, –
Неволя й досі править в сій країні!




"Кримська поезія" Леся Українки засвідчує її неперевершений талант як поета-лірика і поета-громадянина.

Лесю по праву можна назвати найяскравішим співцем Криму: його первозданної краси, самобутньої історії, прекрасного народу, вічного прагнення до свободи!



Крим - це Україна!
Вільному народу - вільна земля!
Все буде Україна!