пʼятниця, 28 січня 2022 р.

29 січня-День пам'яті Героїв Крут

З 20 до 29 січня розгорнуто книжкову виставку-пам'ять "Мати свободу-втратити життя".
28 січня відбулась патріотична година "Й сьогодні нам важко про Крути почути - боронить юнацтво волю здобуту!".

29 січня 1918 року відбувалась битва під Крутами.
Бій під Крутами є трагічним і героїчним епізодом радянсько-української війни, яка розпочалася наприкінці грудня 1917 року.
На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. Наступ більшовицькі війська вели двома групами: одна вздовж залізниці Харків-Полтава-Київ, друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ.














Центральна Рада УНР у своєму підпорядкуванні мала окремі частини колишньої російської армії, що були українізовані, а також сформовані із добровольців підрозділи, серед яких варто назвати курінь Січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем, загони вільного козацтва, та сформований Симоном Петлюрою Гайдамацький Кіш Слобідської України. Саме добровольці і стали опорою Центральної Ради.
24–27 січня 1918 року запеклі бої розгорнулись за станцію Бахмач. Оборона цього міста є однією з героїчних і маловідомих сторінок в історії визвольної боротьби українського народу.
Українські війська змушені були залишити Бахмач і відступити до станції Крути. На підкріплення українських частин в Крути було направлено Першу Українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б. Хмельницького у складі чотирьох сотень (400–450 курсантів та 20 старшин (офіцерів). До юнаків школи приєдналась перша сотня (116–130 осіб) новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. Переважна більшість студентів не мала достатньої військової підготовки, студенти були погано озброєні. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналося ще десь до 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина.














Загалом, за різними підрахунками, у Крутах 29 січня 1918 року перебувало від 420 до 520 українських воякiв і юнакiв та студентiв, якi мали на озброєнні до 16 кулеметів та одну гармату на залiзничнiй платформi.
Впродовж усього дня вони вели бій за станцію з більшовицькими військами загальною чисельністю (за твердженням більшості джерел) понад 3000 осіб, в їх числі 400 балтійських матросів. Усі добре озброєні і з артилерією.
Після запеклого багатогодинного бою, користуючись присмерком, українські війська організовано відступили зі станції Крути до своїх ешелонів. 27 студентів та гімназистів, які знаходилися у резерві, під час відступу потрапили у полон. І наступного дня ці 27 героїв були розстріляні або замордовані. Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві.














За сучасними підрахунками втрати українських військ під Крутами оцінюють у 70–100 загиблих. Серед них – 37–39 вбитих у бою та розстрiляних студентiв i гімназистів. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти унiверситету Св. Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу).

Втрати бiльшовицьких вiйськ пiд Крутами були значними, сягали тільки вбитими 300 воякiв.
Затримавши ворога на чотири дні, київські юнаки дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.

 Вони боролись, щоб ми перемогли! 

четвер, 20 січня 2022 р.

До Дня Соборності України


З 13 до 22 січня розгорнуто книжкову виставку-привітання "Єдність духу, мужності і сил".

20 січня відбулась година спілкування "Ми возз'єднались і стали єдині, Слава Героям усім в Україні!".

22 січня в Україні відзначають День соборності. Цьогоріч заходи до Дня Соборності України проходять під гаслом "Ми - це Україна!"

У цей день у 1919 році було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.


























Ідея соборності завжди була наріжною й актуальною для українців. Від другої половини ХІХ століття українська політична єдність стала одним із провідних мотивів декларацій та діяльності національного руху по обидва боки від Збруча. Соборність передбачає не лише пам’ять про минуле, а й потребує згуртованої спільної праці та взаємодії в сучасній Україні, коли ми, з різних регіонів, спілкуємося, разом працюємо, створюємо знакове і важливе. Проголошення Соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року – історичний акт об’єднання українських земель в одній державі та основоположна подія для українського державотворення. 24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Його підтримали українці на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Ця подія стала відправною точкою для відліку історії сучасної Української державності. Утім, історики цілком справедливо відзначають, що 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України.
















Національна єдність є не тільки базовою цінністю громадян країни, а й обов’язковою передумовою успішного спротиву зовнішній агресії. Сьогодні Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань.

Цілісна Україна – це повернення окупованих Криму і окремих районів Донеччини та Луганщини!

 "Ми - це Україна!" 

середа, 19 січня 2022 р.

19 січня - Богоявлення, Хрещення Господнє, Водохреща

З 12 до 19 січня розгорнуто книжкову виставку-привітання "Водохреща! Вода стає святою, наповнює нас світлом й добротою!"

Також для користувачів бібліотеки відбулись години духовності "В день Водохреща Всевишній Сам дає Святе Благословення нам!".

Хрещення Господнє – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан або Водохреща. Православні та греко-католицькі християни відзначають його 19 січня, тому воно збігається зі святом Богоявлення. Однак, ці свята слід розрізняти.














Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Коли вийшов на берег – з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята – Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець – в голосі, Син Божий – у плоті, Дух Святий – у вигляді голуба.
Свято Богоявлення у перші віки християнства вважалося збірним, бо стосувалося кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного помноження хліба. Тому й сьогоднішню назву свята «Богоявлення», як стверджує у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.














Вранці у церкві відбувається Богослужіння. По Богослужінні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев'яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священником – народ. До річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці – рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацьки сиві шапки.
На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.
Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».
Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордан» кіньми – чи то верхи, чи то саньми – набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней – «щоб хвороби не боялися та міцніші були».














Від найдавніших часів християнська Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість. Її бережуть цілий рік, ласкаво називаючи «водичкою-йорданичкою». Ця вода має силу очищувати і зцілювати душу й тіло людини. Йорданською водою також скроплюють оселю, щоб оминало всяке нещастя і гарно велося в домі. Деякі священики навіть переконані, що не існує ліків кращих за святу воду. І що цікаво незрозумілим залишається той факт, як свячена йорданська вода не псується, не смердить, і може довго зберігатися. Кажуть, що, може, срібло помагає, яке є на багатьох хрестах у священиків.

«Йордан» або Водохреща – це християнський звичай, що прийшов до нас на Україну разом із християнством і зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу. Хрещення Господнє – свято очищення та народження нових надій!

 Христос хрещається у річці Йордан! 

четвер, 13 січня 2022 р.

До 140-ї річниці від дня народження Івана Огієнка (Іларіона)

З 10 до 20 січня розгорнуто книжкову виставку-ювілей "Витязь духу", що присвячена 140-річчю від дня народження І. І. Огієнка (Іларіона) (1882-1972), укр. науковця, предстоятеля УГПЦК політичного і громадського діяча, мовознавця, педагога.
14 січня 1882 року народився українець, що поєднав у собі науковця, патріота і духовного лідера.
Іван Огієнко перекладав Біблію українською, складав словники, керував міністерством освіти УНР, а потім Українською автокефальною православною церквою.
Він був першим з українців, хто виокремив "рідномовну політику" в окрему науку.
"Літературна мова наша, хоч має невичерпне джерело перлин у живій своїй мові, - невироблена… сама наука її не може похвалитися поважними працями, бо громадянство не заохочує своїх учених україністів до праці", - писав він.
Іван Огієнко - один із перших науковців, хто аргументував вживання прийменника "в", а не "на" Україні.
Звання приват-доцента і запрошення на кафедру російської мови та літератури Київського університету Святого Володимира Іван Огієнко отримав через два роки після того, як успішно закінчив історико-філологічний факультет.
Ректорат ВУЗу спочатку відмовив випускникові за україномовні дописи в київських виданнях, однак змінив рішення після публікації на його захист у московській газеті.
Від початку української революції Іван Огієнко не лише одним із перших викладав українською, а й без погодження вченої ради почав читати новий курс - "Історія української мови".
Крім роботи в університеті, мовознавець створював підручники для вивчення мови, зокрема "Краткий курс украинского языка и правописания", "Рідна мова в укНе дивно, що міністр освіти Центральної Ради доручив Іванові Огієнку скласти правопис для школярів. Через декілька місяців мовник затвердив український правопис, коли очолив міністерство освіти уряду Директорії.раїнській школі".
Міністр Іван Огієнко найперше звільнив чиновників, що опиралися українізації навчального процесу.
Урядовець організував акт злуки Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки та запропонував вважати 22 січня державним святом.
Міністерство освіти під керівництвом Івана Огієнка ухвалило закони та рішення про українізацію середніх шкіл, відкриття нових українських гімназій, обов'язкове загальне навчання та допомогу українським освітнім видавництвам.
Українізаторську політику він продовжив на посаді міністра віросповідань. Іван Огієнко закликав священиків виголошувати проповіді, проводити служби, читання та співи лише рідною мовою.
Урядовець переконував, що український народ був нероздільним з Богом, а однією з головних причин поразки Української держави вважав те, що "… революція пішла без своєї церкви, не звернула на неї належної уваги".
Після поразки УНР Огієнко виїхав на Захід - спочатку до Польщі, а потім у Канаду.
В колі інтересів Івана Огієнка як ученого була українська культура, історія церкви, мови та правопису. Мовознавець працював над словниками.
Він пропагував ідею соборної літературної мови та вважав її культурним маркером кожної нації:
"Народ, що не розуміє сили й значення рідної мови й не працює для збільшення культури її, не скоро стане свідомою нацією й не стоїть на дорозі до державности".
Тому протягом семи років з наснагою редагував щомісячний науково-популярний часопис "Рідна мова", присвячений проблематиці української мови - її історії, семантиці та етимології слів, вимові, наголосам, діалектам, методиці викладання та аналізу помилок письменників.
Журнал поширювався у всьому світі за винятком радянської України. Редакція розраховувала на широке коло читачів - представників інтелігенції, селян, ремісників та учнів.
Коли померла його дружина Домініка Іван Огієнко не одружився вдруге. Він постригся в ченці, взяв церковне ім'я Іларіон.
Архімандрита Іларіона висвятили в єпископа у Польській православній церкві. Через декілька років він очолив Українську Автокефальну Православну Церкву, яка діяла в Україні у час німецької окупації.
"Богослужбовою мовою церкви мусить бути жива українська літературна мова, або мова староукраїнська", - вважав митрополит.
Після війни він емігрував до Канади. Там Митрополит Іларіон закінчив чи не найголовнішу справу свого життя - переклад Біблії.
42 роки, вирахував Микола Тимошик, минуло від перекладів перших богослужбових книг до отримання сигнального примірника повної Біблії у Вінніпезі.
Підхід, а з ним і масштаби праці вражають. Кожне окреме слово оригінального тексту перекладач виписував в окремому рядку, а поруч - українські відповідники.
Рукопис нараховує близько 775 тисяч рядків, що заповнили понад 14 тисяч сторінок. Кожна з них, окрім того, списана численними примітками, вставками та уточненнями.
Переклад Біблії Івана Огієнка - найбільш тиражований та вважається дослідниками кращим з-поміж всіх українських варіантів через близькість до оригіналу, поетичність, простоту та ясність викладу водночас.
Митрополит, перекладач, науковець також писав поеми та вірші. Один із них - "Не питай"- був настільки популярним, що став народною піснею:

Не питай,
Чого в мене заплакані очі,
Чого часто тікаю я в гай
І блукаю я там до півночі,
Не питай, не питай, не питай.

(За матеріалами https://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-42665391)

Пропонуємо для віртуального перегляду такі видання:



Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови/Упоряд. М. С. Тимошик. - 2-ге вид., випр. - Київ: Наша культура і наука, 2004. - 436 с., іл.
Це одна з етапних праць вченого, яка за радянських часів вважалася особливо крамольною. В історичному розрізі, доступно і переконливо автор показав той воістину тернистий шлях, яким пройшла українська мова в умовах століть заборон, утисків і обмежень, дослідив феномен незнищенності її як "душі нації", "найціннішого скарбу" народу.



Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). 
Українська культура/ Упоряд., авт. передмови та коментарів М. С. Тимошик. - Київ: Наша культура і наука, 2001. - 342 с., іл.
Ця книга, що вперше побачила світ 1918 року в Києві, кілька разів перевидавалася згодом за кордоном. Вона на багато літ стала настільним посібником для сотень тисяч наших земляків у близьких і далеких діаспорах.
На Батьківщині ж "Українська культура" протягом усіх підрадянських років була заборонена. Передусім за той колосальний пізнавальний і виховний заряд, закладений тут. Вона поширювалась нелегально і робила головну справу: спонукати народ думати, підніматися з колін, позбуватися насаджуваного століттями чуття хохла, малороса з вихолощеною національною свідомістю, з принизливим комплексом меншовартості.



Патріот-Соборник: Іван Огієнко (1882-1972)//Мельничук Георгій. 1000 незабутніх імен України. - Київ: Школа, 2005.-С.249-250, іл. - (Сер."1000").
Про Івана Огієнка, якому Бог дав безліч талантів: Митрополит Іларіон, філософ, філолог,фольклорист, етнограф, мистецтвознавець, педагог. Він був яскравим представником українського відродження 1920-их років та ініціатором розвитку української культури, будівничим Української автокефальної православної церкви.


















Огієнко Іван Іванович (Митрополит Іларіон). Державний та релігійний діяч//Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності. - Київ: Книги-ХХІ, 2007. - С.301-307.
У збірнику подано життєвий шлях і діяльність Івана Огієнка. Він залишив по собі невичерпну скарбницю людської мудрості, подав приклад величі духу, невгасимої любові до свого народу та наполегливої праці задля його добра.


15 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила музичну редакцію Державного Гімну України


З 10 до 17 січня розгорнуто книжкову виставку "Провісник нашої волі".

15 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила музичну редакцію Державного гімну України, автором якої є Михайло Вербицький.
Павло Чубинський

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна». 
Михайло Вербицький

Цей вірш поширився серед українофільських гуртків, об’єднаних у громади.

20 жовтня 1862 року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання до Архангельської губернії під нагляд поліції.

Композитор Михайло Вербицький написав музику на слова Павла Чубинського.

У 1917—1920 роках «Ще не вмерла Україна» став одним з державних гімнів УНР та ЗУНР.
17 червня 1917 року американське видання The New York Times опублікувало замітку про затвердження офіційного перекладу гімну України:

Nay, thou art not dead, Ukraine,
See, the glory’s born again,
And the skies, O brethren,
Smile once more!
As in Springtime melts the snow
So shall melt away the foe,
And we shall be masters
Of our homes.
Soul and body, yea, our all
Offer we at freedom’s call—
We, whose sires were mighty
Cossack braves.



15 січня 1992 р. музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображення у Конституції України. 6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України».
Законопроектом пропонувалося затвердити як державний національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплету і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».
Закон України «Про Державний Гімн України» від 6 березня 2003 року.
Стаття 1. Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».


Стаття 2. Встановити, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України.
Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів.

Стаття 3. Наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Гімн України - провісник нашої волі!

середа, 5 січня 2022 р.

7 січня-Різдво Христове

З 4 до 11 січня розгорнуто книжкову виставку-привітання "Відвічна ласка Божого Різдва".

Різдво Христове – чудове свято любові та надії, яке шанобливо відзначають у колі родин і дотримуються усіх традицій цього дня. Для усіх православних Різдво – це найбільше свято в історії людства, свято на честь того, що сам Бог, Творець неба і землі, Всемогутній, втілився, став людиною, щоб спасти людей усього світу.
У цей день прийнято вибачати образи минулого та дякувати тим, хто підтримував людину увесь рік.
Проте Різдво ще й овіяне загадками та цікавими традиціями, які відрізняються залежно від регіону країни.


Найцікавіші факти про Різдво Христове.
1. Історичний факт: християнське Різдво запозичене з давніх язичницьких культів. У дохристиянських релігіях так само святкувались народження богів – у давніх єгиптян святкували народження Осіріса, у давніх греків – бога вина Діоніса тощо. І дати цих днів народжень припадали традиційно на закінчення грудня – початок січня.
2. Один із найдавніших українських звичаїв – Вертеп. Історія вертепу в Україні бере свій початок, як мінімум, з XVII століття.
3. Перед Різдвом – 6 січня – традиційно святкують Святий вечір, обов’язковим атрибутом якого є 12 пісних страв на столі. Існують дві версії трактування цього числа: за однією – це кількість апостолів, а за іншою – кількість місяців у одному році.



4. Святкова ялинка насправді є атрибутом саме Різдва, а не Нового Року. Плутанина, яка є сьогодні, відбулася у далеких 30-х роках ХХ століття, коли радянська влада вела антирелігійну пропаганду та забороняла святкувати Різдво. У ті часи ставили ялинку на Новий Рік і забули, що зірка на верху дерева – це не просто прикраса і вже точно не символ тоталітарного режиму – а Віфлеємівська зоря.
5. На території Київської Русі Різдво почали святкувати у Х столітті, незадовго після хрещення. Проте всі свята у той час цілеспрямовано змішували із звичними народу – язичницькими святами. Так сталось із Різдвом – яке припадало на давнє свято Коляда.
6. У ніч перед Різдвом і добрі і злі духи блукають по світу, а кожен може обрати свій шлях: святкувати народження Христа за столом чи відправитись на шабаш до відьом. У цю ніч, сповнену потойбічних духів, найкращий час для гадань, які виявлялись, за віруваннями, найбільш правдивими. Традиція ворожити у цю ніч, давніша, ніж саме Різдво в Україні. Дівчата в нашій країні і сьогодні ворожать на свою долю.

7. Західна традиція класти подарунки дітям на Різдво у панчохи перед комином – теж мала б бути близькою по духу українцям. Адже вона бере свою історію не від Санти, а від святого Миколая – який є дуже шанованим у нашій країні. За легендою, він допоміг родині, у якій батько хотів видати заміж своїх доньок за чужих людей, аби врятувати їх від бідності. Святий Миколай підкинув їм через комин три мішечки з монетами, які впали прямісінько у панчохи, що сушилися причепленими під комином.
8. Одна із найдавніших сімейних традицій у переддень Різдва – після застілля з родиною нести вечерю хрещеним батькам. Брали кутю та інші страви і йшли в гості на декілька годин, але потім обов’язково вертались додому аби зустріти ранок Різдва з сім’єю. Після обіду вже могли навідати бабусь та дідусів, що живуть окремо або інших родичів.
9. Здавна повелося, що зустрічати Різдво годиться в святковому одязі, виставляти на стіл найгарніший посуд та стелити найновішу скатертину. А спізнитися до святкового столу було дуже поганою прикметою: будеш блукати десь на чужині весь наступний рік.
10. І найпрекрасніша традиція – колядки. У різних регіонах України вони відмінні, як і час для колядування – десь прийнято колядувати уже на Святвечір, а десь уже на Різдво та навіть наступний день. Адже це триденне свято.
(За матеріалами https://pon.org.ua/novyny/8438-ckav-fakti-pro-rzdvo-hristove.html)

Пропонуємо для віртуального перегляду такі цікаві книги про Різдво:


13 різдвяних історій/ Упорядник Мар`яна Савка. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2013. - 176 с.
Ці 13 різдвяних історій від сучасних українських письменників насправді дуже різні, і водночас вони взаємно доповнюють одна одну, як пазли великого полотна. Як саме життя. Як, зрештою, Різдво для кожного з нас., яке містить у собі значно більше сенсів, аніж традиційна картинка родинної ідилії - довкола столу з дванадцятьма стравами. Тут реальність і містика, гумор та іронія, філософське осмислення буття і трепетне світло любові, яка є істинним поводирем, як Вифлеємська зірка - крізь темінь різдвяної ночі.


Гордер Ю. Різдвяна містерія/ Перекл. з норвезької Наталія Іліщук. - Львів: Літопис, 2019. - 252 с.
Відомий норвезький письменник Юстейн Гордер у своїй книжці майстерно передає атмосферу очікування великого дива Різдва Христового. Розповідь у формі передріздвяного календаря дає змогу читачам разом із хлопчиком Йоакимом прожити і пережити знову біблійну історію за допомогою магічної мандрівки крізь простір і час у Вифлеєм, коли там сталася радісна новина - народилося Дитятко Ісус.



Чарльз Діккенс. Різдвяна Історія/ Перекл. з англійської Івана Андрусяка. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. - 160 с., іл.
Старий Скрудж - непривітний скнара, від якого годі чекати доброго слова чи доброї справи, - зневажає навіть таке велике свято, як Різдво. та одного разу до нього приходить дух його померлого компаньйона - аби дати шанс стати іншою людиною з новим майбутнім. Але перш ніж змінити хід подій, Скрудж має пережити моторошні зустрічі з трьома привидами...




Гаврош О. Різдвяна історія ослика Хвостика: повість/ Олександр Гаврош, художниця Світлана Сова. - Київ: Фонтан казок, 2019. - 128 с., іл.
Ослик Хвостик - справжній актор. Він неперевершено грає роль віслюка в різдвяній виставі - вертепі. та ось саме перед Різдвом стається дуже прикра річ: злі люди викрадають Хвостика. Йому вдається втекти від крадіїв - однак із цього осликові пригоди лише починаються. Бо навколо глупа ніч, темний ліс, куди йти - невідомо, адже за кожним кущем на бідолаху можуть чекати хижі звірі, а ще страшніше - користолюбні люди...
Сповнена дивовижних пригод справжня різдвяна історія від одного з найкращих сучасних українських дитячих письменників Олександра Гавроша.



Толкін Дж. Р. Р. Листи Різдвяного Діда/ З малюнками Дж. Р. Р. Толкіна; за редакцією Бейлі Толкін; переклала з англійської Олена О`Лір. - Львів: Видавництво "Астролябія", 2017.- 160 с.
Щороку в грудні дітям Дж. Р. Р. Толкіна приходив конверт зі штемпелем Північного Полюса, а в середині - лист, написаний химерним тонким почерком і оздоблений чудовими кольоровими малюнками. Всі ці листи були від Різдвяного Діда і розповідали дивовижні історії про життя на Північному Полюсі.




Зої Загг. Дівчина Онлайн: роман/ Зої Загг; пер. з англ. Наталії Ясіновської. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. - 424 с.
Пенні - шістнадцять, тож, як і в багатьох підлітків, її життя не таке просте, як видається. Дівчина захоплюється фотографією, має найкращого друга Елліота, та не може порозумітися з однолітками. Про свої розчарування, конфузи, стосунки з хлопцями та панічні атаки вона чесно й відверто розповідає у своєму блозі під ніком Дівчина Онлайн.
А тоді весь світ наче змовляється проти неї. І Пенні разом з родиною та Елліотом втікає на Різдво до Нью-Йорка, де раптово закохується. Це найромантичніше Різдво в її житті, проте невдовзі дівчина опиняється в епіцентрі мережевого скандалу...





 Щиро вітаємо усіх з Різдвом Христовим!