четвер, 23 квітня 2020 р.

24 квітня - 100 років від дня народження Дмитра Григоровича Білоуса (1920-2004), українського поета, перекладача.


Для ознайомлення у блозі представлено книжкову виставку "Білий Ангел", присвячену Дмитрові Білоусу.

Мабуть, нема поета, який би у своїй творчості про рідну мову дорівнявся до Дмитра Григоровича.


Любов і шану до мови свого народу поет висловлював у збірках "Диво калинове" і "Чари барвінкові".

Щоб написати ці книжки. треба було знати характер народу, його історію, культуру, побут, звичаї. Дмитро Білоус і знав, і любив.

Для нього українська мова - це незбагненне, зворушливе калинове диво:


Солов`ї на калині,
на ялині зозуля.
Через гори й долини
лине пісня з Посулля.
Мова в ній калинова,
древа сонячна гілка,
серця тиха розмова,
калинова сопілка.


З юних літ захоплювався поет красою й милозвучністю рідної мови, дуже подобались йому давні назви вулиць, куточків, балок у рідному селі Курмани Недригайлівського району на Сумщині, де він народився 24 квітня 1920 року.
Сім`я мала одинадцятеро дітей, Дмитро був десятою дитиною.
Жила родина в бідності, але в злагоді, діти звикли ділити між собою радощі і біди.
Мамина мова назавжди увійшла в душу майбутнього поета. Його вірші могли народитися тільки від великої любові до рідної говірки, усної народної творчості. Народна етика - безсмертна!


Чи вчила вас мати

- Скажіть, люди добрі,
чи вчила вас мати,
виходячи з хати,
тихцем промовляти,
щоб ви не забули, бува,
сказать на дорогу слова:
- Святий ангеле,
ходім зі мною:
ти попереду,
а я (кажи ім`я своє)
за тобою...




І хрестить нас мати
на ріднім порозі,
щоб нам, її дітям,
щастило в дорозі.
Коли з вами ангел
попереду піде,
вас будуть минати
невдачі і біди.


Голодомор 30-х років привів юнака в дитячу трудову колонію до Антона Макаренка. Потім навчався на філологічному факультеті Харківського університету, але не закінчив - почалася Друга світова війна.

Дмитро пішов добровольцем на фронт, був тяжко поренений. Після госпіталю працював у Москві в редакції радіомовлення, що транслювалося на окуповану Україну, згодом в журналі "Вітчизна".

Після війни закінчив Київський університет ім.Тараса Шевченка. Працював у редакціях, вів на радіо передачу для дітей про мову.

Книжки Дмитра Білоуса для дітей цікаві й пізнавальні, веселі й образні, емоційні і доступні.

Недаремно присуджено йому за книгу "Чари барвінкові" літературну премію імені Лесі Українки. А за книжку "Диво калинове" він удостоєний найвищої відзнаки - Національної премії імені Т. Г. Шевченка..

А ще Дмитра Григоровича відзначено орденом Дружби народів. Уряд Болгарії нагородив прета як перекладача орденом "Кирила і Мефодія" І ступеня.

"Білим Ангелом" називаю Дмитра Григоровича Білоуса, бо Ангелом Білим він жив на цьому білому світі і Ангелом Білим полинула його душа на той світ,у зелені квітучі сади, на тихі води і ясні зорі, в рай небесний, де праведні спочивають, і там, у вічності, житиме з Поетом вимолена в серці його Україна.

Всевишній подарував українцям найдорожчий скарб - дар мови, і син України Дмитро Білоус ревно відстоював право на життя рідній українській мові, в якій живе вічний код нації і б`ється її гаряче серце.
Відлетів у рідні небеса Білий Ангел у переддень Святої Покрови 13 жовтня 2004 року, відлетів у сонячну блакить" (Ярема Гоян).
13 жовтня 2004 року Дмитра Білоуса не стало. Його поховали в Києві на Байковому уладовищі. Та навіки залишилося диво його Слова.

Книга "Рідні небеса" містить вірші з улюблених читачами збірок поета"Диво калинове", "Чари барвінкові", "За Україну молюся", увінчаних Національною премією України імені Тараса Шевченка, преміяим Лесі Українки та Олени Пчілки.

Хліб і слово

У стінах храмів і колиб
сіяє нам святково,
як сонце, випечений хліб
і виплекане слово.

І люблять люди з давнини,
як сонце незагасне,
і свій духмяний хліб ясний,
і рідне слово красне.

Бо як запахне людям хліб,
їм тихо дзвонить колос,

і золотом сіяє сніп
під жайворона голос.

І, мабуть, тому кожну мить
бешкетнику - харцизі
їх слово батьківське звучить
як заповідь у книзі.

Цей сплав чудесний, золотий
з ядристих зерен - літер:
"Не кидай хліба - він святий,
не кидай слів на вітер!"




Зарубай на носі 

Гриць катався на льоду,
не спитавши мами,
та й потрапив у біду:
шурхнув з ковзанами.
Мамин гнів хлоп`я мале
пам`ятає й досі
"Бить не битиму, але
зарубай на носі!"
Дивно це було сприймать
хлопцеві малому:



"Як? На носі зарубать?
Ще й собі самому?"
Може, нині смішно вам
в теплім дружнім колі.
Гриць тепер сміється й сам -
Гриць давно вже в школі.
В літгурток він став ходить
і знайшов розгадку:
ніс походить від носить
в даному випадку!



Бо носили в правіки
за собою всюди
палички і дощечки
неписьменні люди.
І як ми в записники
все заносим з вами,
так вони - на дощечки,
звані в них носами.
Отже, вираз виник там,
а зберігся й досі.
Це, читачу, й ти затям,
зарубай на носі!"



Кожну літеру ціни

Кожну літеру ціни,
бо немає їй ціни.

Ось відома в давнину
дудочка - сопілка:
виймеш літеру одну -
і вже буде спілка.



Сварка йде така,що ну! -
Перепалка (бійка):
зміниш літеру одну -
мирна перепілка.



Зміниш літеру одну
у словечку бійка -
і вже - леле - на сосну
мчить звірятко білка.

Більше прикладів не дам.
помізкуй - придумай сам.






Читайте Дмитра Білоуса! 
Любіть і цінуйте рідне слово!


Немає коментарів:

Дописати коментар