24 квітня - 100 років від дня народження Дмитра Григоровича Білоуса (1920-2004), українського поета, перекладача.

Для ознайомлення у блозі представлено книжкову виставку "Білий Ангел", присвячену Дмитрові Білоусу.

Мабуть, нема поета, який би у своїй творчості про рідну мову дорівнявся до Дмитра Григоровича.

Любов і шану до мови свого народу поет висловлював у збірках "Диво калинове" і "Чари барвінкові".

Щоб написати ці книжки. треба було знати характер народу, його історію, культуру, побут, звичаї. Дмитро Білоус і знав, і любив.

Для нього українська мова - це незбагненне, зворушливе калинове диво:

Солов`ї на калині,

на ялині зозуля.

Через гори й долини

лине пісня з Посулля.

Мова в ній калинова,

древа сонячна гілка,

серця тиха розмова,

калинова сопілка.

З юних літ захоплювався поет красою й милозвучністю рідної мови, дуже подобались йому давні назви вулиць, куточків, балок у рідному селі Курмани Недригайлівського району на Сумщині, де він народився 24 квітня 1920 року.

Сім`я мала одинадцятеро дітей, Дмитро був десятою дитиною.

Жила родина в бідності, але в злагоді, діти звикли ділити між собою радощі і біди.

Мамина мова назавжди увійшла в душу майбутнього поета. Його вірші могли народитися тільки від великої любові до рідної говірки, усної народної творчості. Народна етика - безсмертна!

Чи вчила вас мати

- Скажіть, люди добрі,

чи вчила вас мати,

виходячи з хати,

тихцем промовляти,

щоб ви не забули, бува,

сказать на дорогу слова:

- Святий ангеле,

ходім зі мною:

ти попереду,

а я (кажи ім`я своє)

за тобою...

І хрестить нас мати

на ріднім порозі,

щоб нам, її дітям,

щастило в дорозі.

Коли з вами ангел

попереду піде,

вас будуть минати

невдачі і біди.

Голодомор 30-х років привів юнака в дитячу трудову колонію до Антона Макаренка. Потім навчався на філологічному факультеті Харківського університету, але не закінчив - почалася Друга світова війна.

Дмитро пішов добровольцем на фронт, був тяжко поренений. Після госпіталю працював у Москві в редакції радіомовлення, що транслювалося на окуповану Україну, згодом в журналі "Вітчизна".

Після війни закінчив Київський університет ім.Тараса Шевченка. Працював у редакціях, вів на радіо передачу для дітей про мову.

Книжки Дмитра Білоуса для дітей цікаві й пізнавальні, веселі й образні, емоційні і доступні.

Недаремно присуджено йому за книгу "Чари барвінкові" літературну премію імені Лесі Українки. А за книжку "Диво калинове" він удостоєний найвищої відзнаки - Національної премії імені Т. Г. Шевченка..

А ще Дмитра Григоровича відзначено орденом Дружби народів. Уряд Болгарії нагородив прета як перекладача орденом "Кирила і Мефодія" І ступеня.

"Білим Ангелом" називаю Дмитра Григоровича Білоуса, бо Ангелом Білим він жив на цьому білому світі і Ангелом Білим полинула його душа на той світ,у зелені квітучі сади, на тихі води і ясні зорі, в рай небесний, де праведні спочивають, і там, у вічності, житиме з Поетом вимолена в серці його Україна.

Всевишній подарував українцям найдорожчий скарб - дар мови, і син України Дмитро Білоус ревно відстоював право на життя рідній українській мові, в якій живе вічний код нації і б`ється її гаряче серце.

Відлетів у рідні небеса Білий Ангел у переддень Святої Покрови 13 жовтня 2004 року, відлетів у сонячну блакить" (Ярема Гоян).

13 жовтня 2004 року Дмитра Білоуса не стало. Його поховали в Києві на Байковому уладовищі. Та навіки залишилося диво його Слова.

Книга "Рідні небеса" містить вірші з улюблених читачами збірок поета"Диво калинове", "Чари барвінкові", "За Україну молюся", увінчаних Національною премією України імені Тараса Шевченка, преміяим Лесі Українки та Олени Пчілки.

Хліб і слово

У стінах храмів і колиб

сіяє нам святково,

як сонце, випечений хліб

і виплекане слово.

І люблять люди з давнини,

як сонце незагасне,

і свій духмяний хліб ясний,

і рідне слово красне.

Бо як запахне людям хліб,

їм тихо дзвонить колос,

і золотом сіяє сніп

під жайворона голос.

І, мабуть, тому кожну мить

бешкетнику - харцизі

їх слово батьківське звучить

як заповідь у книзі.

Цей сплав чудесний, золотий

з ядристих зерен - літер:

"Не кидай хліба - він святий,

не кидай слів на вітер!"

Зарубай на носі 

Гриць катався на льоду,

не спитавши мами,

та й потрапив у біду:

шурхнув з ковзанами.

Мамин гнів хлоп`я мале

пам`ятає й досі

"Бить не битиму, але

зарубай на носі!"

Дивно це було сприймать

хлопцеві малому:

"Як? На носі зарубать?

Ще й собі самому?"

Може, нині смішно вам

в теплім дружнім колі.

Гриць тепер сміється й сам -

Гриць давно вже в школі.

В літгурток він став ходить

і знайшов розгадку:

ніс походить від носить

в даному випадку!

Бо носили в правіки

за собою всюди

палички і дощечки

неписьменні люди.

І як ми в записники

все заносим з вами,

так вони - на дощечки,

звані в них носами.

Отже, вираз виник там,

а зберігся й досі.

Це, читачу, й ти затям,

зарубай на носі!"

Кожну літеру ціни

Кожну літеру ціни,

бо немає їй ціни.

Ось відома в давнину

дудочка - сопілка:

виймеш літеру одну -

і вже буде спілка.

Сварка йде така,що ну! -

Перепалка (бійка):

зміниш літеру одну -

мирна перепілка.

Зміниш літеру одну

у словечку бійка -

і вже - леле - на сосну

мчить звірятко білка.

Більше прикладів не дам.

помізкуй - придумай сам.

Читайте Дмитра Білоуса! 

Любіть і цінуйте рідне слово!