Михайло Грушевський. До 100-річчя Української революції 1917-1921 рр.

З 1 до 30 вересня 2017  року розгорнуто книжкову виставку-портрет «Михайло Грушевський: історик і будівничий нації».

Користувачі бібліотеки знайомляться з матеріалами, що висвітлюють життєвий шлях великого українського історика і першого Президента України Михайла Сергійовича Грушевського (1866-1934) та його участь у національному відродженні України.

«… Він походив із бідної родини Грушів, що мешкала на Чигиринщині. Були це переважно дяки й паламарі. Батько Грушевського отримав вищу освіту й працював учителем. Дитинство майбутнього вченого пройшло на Кавказі, куди переїхали батьки. Навчався у Тифліській гімназії, і вже тоді виявив інтерес до історії, літератури й етнографії, читав твори П. Куліша, М. Костомарова, М. Максимовича, А. Скальковського. Надіслав кілька своїх перших оповідань І. Нечую-Левицькому, який підтримав автора-початківця. Бажання стати з часом українським літератором та істориком привело його в 1886 році до Київського університету св. Володимира. По закінченні в 1890 році університету М. Грушевський захистив магістерську працю. За рекомендацією професора В. Антоновича він переїздить до Львова, де очолює кафедру «всесвітньої історії зі спеціальним оглядом на історію Східної Європи». 

Відтоді й протягом 19 років діяльність М. Грушевського пов’язана з Львівським університетом, науковим і суспільно-політичним життям Галичини. Він підготував курси з історії України, які пізніше лягли в основу багатотомної фундаментальної праці «Історія України-Руси». Брав активну участь у Науковому товаристві імені Шевченка, яке очолив у 1897 році. Понад 100 томів «Записок наукового товариства» було видано під його редакцією.

У 1917-1918 роках М. Грушевський вів активну політичну діяльність, став головою Української Центральної Ради, був обраний Президентом України. Після гетьманського перевороту вчений відійшов від політичних справ, а в березні 1919 року емігрував за кордон, де займався переважно науковою діяльністю. В Україну М. Грушевський повернувся всесвітньо визнаним лідером в історичній науці. У 1924 році його обирають академіком Всеукраїнської академії наук(ВУАН), він очолює науково-дослідну кафедру історії України, низку комісій, секцій в Академії наук. Активно включається в її різнопланову діяльність, зокрема видання журналу «Україна», «Записок історико-філологічного відділу ВУАН», «Студій з історії України» тощо.

Атмосфера репресій 1930-х років не оминула й Михайла Грушевського, що змусило його переїхати до Москви. Тут його заарештували, але незабаром звільнили. Незважаючи на вік і стан здоров’я (він фактично втратив зір), М. Грушевський, сповнений наукових задумів, продовжує багато працювати.

25 листопада 1934 року під час відпочинку та лікування в Кисловодську М. Грушевський помер. За рішенням уряду похований у Києві. Його ім’я присвоєно Інституту української археографії та джерелознавства Національної академії наук України. У 1991 році заснована академічна премія ім. М. С. Грушевського.»

(Мельничук, Георгій. 1000 незабутніх імен України / Худ. Ю. А. Демидьонок. - К.: Школа, 2005. - 288 с.: іл. – (Сер. «1000»).