23 травня - День Героїв в Україні

З 15 до 23 травня представлено книжкову виставку-шану "Герої різних епох"

День Героїв 23 травня оживає як жива нитка, що з’єднує князів Київської Русі з воїнами на передовій сьогодення, нагадуючи: героїзм – це не легенди з книг, а пульс нації, що б’ється в кожному з нас. Це свято вшановує тих, хто віддав життя за незалежність – від січових стрільців і повстанців УПА до хлопців і дівчат, які сьогодні стримують орду на Донбасі та в тилу.

У часи, коли ворог знову проверяє нашу стійкість, День Героїв набуває гостроти меча.

Тепер, коли сонце 23 травня освітлює меморіали від Львова до Харкова, ми не просто згадуємо – ми клянемося продовжувати їхню справу, бо герої не вмирають, доки живе пам’ять.

Снігопад кулями насипаний у травні 1918-го під Крутами, де юнаки встали проти більшовицької навали, задав тон усій історії боротьби. День Героїв, що припадає на 23 травня, витканий з таких епізодів – тих, де звичайні люди ставали легендами. Це не просто дата в календарі, а серцебиття нації, що пульсує від княжої доби до боїв за Маріуполь. Свято охоплює борців усіх часів: лицарів Київської Русі, гетьманських козаків, гайдамаків, січових стрільців, армію УНР, УПА, Небесну Сотню та сучасних воїнів ЗСУ.

Його корені сягають підпілля Організації українських націоналістів, де героїзм вважався не винятком, а обов’язком. Уявіть: у Кракові, навесні 1941-го, під градом репресій, делегати II Великого Збору ОУН ухвалили постанову про щорічне вшанування. Чому саме 23 травня? Бо ця дата – суміш трагедій: тут переплітаються смерті лідерів визвольного руху, що стали іскрою для нового покоління.

Квітень 1941-го в Кракові став поворотним: ОУН, об’єднавши ветеранів УВО та молодь 30-х, проголосила День Героїв одним з трьох ключових свят – поряд із Соборністю 22 січня та Днем боротьби 31 серпня. Це не випадковий вибір. Свято мало мобілізувати націю, нагадуючи про “кров героїв як основу революції”. У перші роки святкували таємно: хвилина мовчання, наказ Провідника, присяга новачків у кімнатах, прикрашених портретами та прапорами.

Масові заходи біля могил полеглих супроводжувалися гімнами “Ще не вмерла Україна” та “Зродились ми великої години”. Дзвони церков о 20:30, смолоскипи, почесна варта з юнаків і дівчат – все це створювало атмосферу непереможності. Навіть у діаспорі, після 1945-го, традиція жила: видання як “Зов Крови” 1947-го чи “Пробоєм” 1948-го кликали до спадкоємства, згадуючи Ольгу Бесараб чи Клима Савура.

Після 1991-го свято вирвалося на волю. З 1992-го – перші публічні марші в Галичині, а з 2014-го – по всій Україні.

За всю історію незалежності станом на травень 2026 року, звання Герой України було присвоєно понад 1240 особам. 

Основна частина нагороджень (понад 790) відбулася за час великої війни, після 24 лютого 2022 року, причому більшість із них — посмертно. 

Загальна кількість: 1241 особа (станом на 30 квітня 2026).

1196 чоловіків, 45 жінок.

Понад 637 осіб отримали звання посмертно. 

(https://uk.wikipedia.org/; https://news.liga.net/ua/society/news/za-chas-velykoi-viyny-790-ukraintsiv-udostoilys-zvannia-heroia-bilshist-posmertno)