З 15 до 23 травня представлено книжкову виставку-шану "Герої різних епох"
День Героїв 23 травня оживає як жива нитка, що з’єднує князів Київської Русі з воїнами на передовій сьогодення, нагадуючи: героїзм – це не легенди з книг, а пульс нації, що б’ється в кожному з нас. Це свято вшановує тих, хто віддав життя за незалежність – від січових стрільців і повстанців УПА до хлопців і дівчат, які сьогодні стримують орду на Донбасі та в тилу.
У часи, коли ворог знову проверяє нашу стійкість, День Героїв набуває гостроти меча.
Тепер, коли сонце 23 травня освітлює меморіали від Львова до Харкова, ми не просто згадуємо – ми клянемося продовжувати їхню справу, бо герої не вмирають, доки живе пам’ять.
Снігопад кулями насипаний у травні 1918-го під Крутами, де юнаки встали проти більшовицької навали, задав тон усій історії боротьби. День Героїв, що припадає на 23 травня, витканий з таких епізодів – тих, де звичайні люди ставали легендами. Це не просто дата в календарі, а серцебиття нації, що пульсує від княжої доби до боїв за Маріуполь. Свято охоплює борців усіх часів: лицарів Київської Русі, гетьманських козаків, гайдамаків, січових стрільців, армію УНР, УПА, Небесну Сотню та сучасних воїнів ЗСУ.
Його корені сягають підпілля Організації українських націоналістів, де героїзм вважався не винятком, а обов’язком. Уявіть: у Кракові, навесні 1941-го, під градом репресій, делегати II Великого Збору ОУН ухвалили постанову про щорічне вшанування. Чому саме 23 травня? Бо ця дата – суміш трагедій: тут переплітаються смерті лідерів визвольного руху, що стали іскрою для нового покоління.
Квітень 1941-го в Кракові став поворотним: ОУН, об’єднавши ветеранів УВО та молодь 30-х, проголосила День Героїв одним з трьох ключових свят – поряд із Соборністю 22 січня та Днем боротьби 31 серпня. Це не випадковий вибір. Свято мало мобілізувати націю, нагадуючи про “кров героїв як основу революції”. У перші роки святкували таємно: хвилина мовчання, наказ Провідника, присяга новачків у кімнатах, прикрашених портретами та прапорами.
Масові заходи біля могил полеглих супроводжувалися гімнами “Ще не вмерла Україна” та “Зродились ми великої години”. Дзвони церков о 20:30, смолоскипи, почесна варта з юнаків і дівчат – все це створювало атмосферу непереможності. Навіть у діаспорі, після 1945-го, традиція жила: видання як “Зов Крови” 1947-го чи “Пробоєм” 1948-го кликали до спадкоємства, згадуючи Ольгу Бесараб чи Клима Савура.
Після 1991-го свято вирвалося на волю. З 1992-го – перші публічні марші в Галичині, а з 2014-го – по всій Україні.
Основна частина нагороджень (понад 790) відбулася за час великої війни, після 24 лютого 2022 року, причому більшість із них — посмертно.
Загальна кількість: 1241 особа (станом на 30 квітня 2026).
1196 чоловіків, 45 жінок.
Понад 637 осіб отримали звання посмертно.
(https://uk.wikipedia.org/; https://news.liga.net/ua/society/news/za-chas-velykoi-viyny-790-ukraintsiv-udostoilys-zvannia-heroia-bilshist-posmertno)
Немає коментарів:
Дописати коментар