7 грудня у світі відзначають День української хустки. Саме українська хустка об’єднує жіночі покоління і передається як родинна цінність від матері до доньки для збереження українських традицій.
Українська хустка є невід’ємною частиною української культурної спадщини. Споконвіку на українських землях хустка була не просто обов’язковим головним убором для заміжніх жінок, а й особливим сакральним предметом, реліквією, що передавалась із покоління в покоління.
Здавна хустка вважалась українським національним аксесуаром, який зберігає в собі старовинні традиції.
Хустка – особливе вбрання українок. Тут поєднані стримані кольори та витончені малюнки, яскраві барви та ніжні візерунки, що підкреслюють ніжність та вишуканість українок, їх природну красу. Хустка — невід’ємна частина української культурної спадщини. Хустина є оберегом жінки з давніх-давен. Дівчатка, в основному, носили стрічки, віночки, а коли жінка виходила заміж, то вона одягала на голову хустку. Хустка була її оберегом, оберегом сім’ї, родини. Це — символ і необхідність.
Сьогоднішні хустини – це лаконічно, стримано, стильно та зі смаком вироблені шедеври без жодної зайвої деталі, вишукано, як все українське. Вони поступово завойовують прихильність модниць всього світу. Сьогодні яскраві хустки поступово завойовують прихильність не тільки українок, а й модниць всього світу. А от же українське вкотре стає світовим трендом
(https://uccs.org.ua/novyny/den-ukrainskoi-khustky/)
А хустка в нас завжди була в пошані
У літню спеку й люті холоди.
Їх гарно так замотували пані,
Як йшли до церкви, вдома, та й завжди.
А літню хустку часто вишивали,
Щоб гарною на голові була.
І хустка людям щедро дарувала
Свій захисток від сонця і тепла.
Бо голови від спеки закривала,
А взимку гріла і несла тепло.
Та від хурделиць ревно захищала,
Щоб затишно у холоди було.
Тож за турботу їх усі любили:
І прикрашали, як могли, усі.
Хустки яскраві діточки носили,
А вже темніші — вдови, бабусі…
Та всі любили хустинки з квітками,
Щоб маками і ружами цвіли…
Тому хустки були завжди з жінками,
Як навіть в путь останню їх вели…
Краса в хустині нашій споконвічна,
Як і душа, що з піснею жила.
Бо в українок і душа лірична,
У ній багато сонця і тепла.
Надія Красоткіна
Немає коментарів:
Дописати коментар