6 листопада - 80 років від вигнання нацистів з міста Києва (1943)

З 1 до 10 листопада розгорнуто книжкову виставку-пам'ять "Історія безмежного подвигу".

6 листопада виповнюється 80 років з того дня, коли Київ був визволений від нацистських окупантів. Бої за місто були одними із найбільш запеклих та кривавих в історії Другої світової війни.

Загалом операція, під час якої було визволено столицю України, тривала три місяці. Безпосередньо в боях за вигнання з міста нацистських окупантів загинули сотні тисяч бійців.

Історія повторилася в лютому-березні 2022 року, коли українські військові ціною неймовірної мужності зуміли стримати наступ багатотисячних військ РФ на столицю України.

Для України Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року, коли сили люфтваффе (повітряні сили Третього Рейху) бомбардували Львів. На той час західні території України, зокрема і місто Львів, перебували під контролем Польщі.

22 червня 1941 року, попри пакт про ненапад, війська Третього Рейху вторглися на територію вчорашнього союзника – СРСР. Унаслідок цього територія України стала ареною жорстоких бойових дій. До кінця 1941 року більшу частину нашої країни окупували нацистські війська.

Захоплення Києва та багатомісячна нацистська окупація

Бої за Київ у 1941 році тривали від початку липня до 19 вересня. Спроба захопити місто з ходу була зірвана стійкою обороною радянських військ, зокрема, гарнізону Київського укріпленого району.

Відбивати атаки нацистів вдавалося і завдяки активній участі тисяч киян у зміцненні оборонних рубежів. На заводах вироблялася бойова техніка та боєприпаси.

Загалом оборона Києва тривала понад 70 днів. 19 вересня 1941 року, коли на схід від міста нацисти замкнули кільце оточення, Київ залишили останні підрозділи радянських військ.

Під час Київської оборонної операції загинув командуючий Південно-Західним фронтом генерал-полковник Михайло Кирпонос. Загалом в оточенні опинилися понад 600 тис. бійців, і вирватися з нього вдалося небагатьом.

Із 19 вересня 1941 року почалася окупація Києва нацистами, яка тривала 778 днів.

Під час воєнних дій місто втратило десятки старовинних будівель, був підірваний Хрещатик, мости та Успенський собор у Києво-Печерській лаврі.

За даними Українського інституту національної пам’яті (УІНП), лише з лютого 1943-го по жовтень 1944 років на території нашої країни були мобілізовані близько 3,7 млн осіб (серед них були навіть підлітки 16-17 років).

Як зазначили в Українському інституті національної пам’яті, всіх, хто опинився на окупованій нацистами території, тоталітарний комуністичний режим розцінював як потенційних зрадників.

А тому наспіх мобілізованих українців кидали в бій навіть без підготовки, часто без зброї та в цивільному одязі. Такі бійці отримали назву “чорносвитники” (або ж “чорна піхота”).

Жорстокі бої та звільнення Києва 6 листопада 1943 року

У середині серпня 1943 року було віддано наказ розгромити нацистські війська на Лівобережжі України, вийти до Дніпра та зайняти плацдарми. Це мало створити передумови для відвоювання в подальшому Правобережної України.

У вересні 1943 року радянські війська вийшли до Дніпра. Вони отримали наказ від Йосипа Сталіна відвоювати Київ будь-якою ціною до 7 листопада – річниці Жовтневого перевороту (так званої Жовтневої революції). Ця дата мала особливе символічне значення для комуністичного режиму.

Київська наступальна операція тривала з 3 по 13 листопада 1943 року й була здійснена військами 1-го Українського фронту.

Ці воєнні дії були складовою так званої Битви за Дніпро – низки пов’язаних між собою наступальних військових операцій радянських військ проти армії Третього рейху. В операції під символічною назвою Битва за Дніпро брали участь Білоруський фронт та чотири Українські фронти. За даними Інституту історії НАН України, війська цих фронтів налічували понад 2,6 млн осіб, більш ніж 51 тис. гармат і мінометів, приблизно 2 400 танків і самохідних артилерійських установок, понад 2 800 літаків.

Переправа на Букринському плацдармі.
Фото: Національний музей-заповідник
Битва за Київ у 1943 році

Загалом битва за Дніпро тривала з серпня по грудень 1943 року й була однією з наймасштабніших та найкровопролитніших операцій.

На першому етапі, у серпні-вересні 1943 року радянські війська вийшли до Дніпра та захопили плацдарми на правому березі річки. Під час наступу в напрямку Києва було утворено Букринський плацдарм поблизу с. Великий Букрин (нині Київська область), де точилися найзапекліші бої.

Саме з півдня – Букринського плацдарму планувалося повести наступ на Київ, проте від цієї ідеї довелося відмовитися через оборону військ нацистів, які закріпилися на високих схилах Дніпра.

Відтак Київську наступальну операцію здійснювали з півночі – з Лютізького плацдарму (знаходився біля села Лютіж Київської області)

Перед початком визволення Києва 1-й Український фронт налічував 50 дивізій, близько семи тисяч гармат і мінометів, понад 670 танків, та близько 700 літаків. Нацисти мали 33 дивізії, до 400 танків та понад 660 літаків.

У рамках Київської наступальної операції радянські війська за кілька днів таємно перекинули із села Великий Букрин у район села Лютіж (йдеться, зокрема, про Третю гвардійську танкову армію).

Для цього бійцям доводилося здійснювати складні марш-маневри та форсувати Дніпро (переправлятися через річку та з боями займати певні плацдарми). Ці завдання військам доводилося виконувати без наявності належних переправних засобів та без прикриття з повітря (через погодні умови). На початку переправу здійснювали без важкої техніки.

Плацдарми біля Києва.
Фото: istpravda.com.ua

– Ставка Верховного Головнокомандування вирішила форсувати Дніпро швидко й одразу. Ріка в ті дні почервоніла від крові. Бійці під ворожими обстрілами переправлялися на правий берег хто на чому міг: на десантних і рибальських човнах, на плотах, колодах, бочках і навіть на плащ-наметах, набитих сіном, – розповідала виданню Голос України старший науковий співробітник Національного музею історії України у Другій світовій війні Світлана Демченко.

Розуміючи, що на берегах Дніпра вирішується подальша доля війни, нацисти створили потужну систему укріплень. Цей стратегічний оборонний рубіж назвали Східний вал.

Сам Київ окупанти розділили на три сектори та споруджували опорні укріпрайони. Готуючись до вуличних боїв, командування нацистів ще наприкінці вересня віддало наказ відселити киян за межі міста.

1 листопада 1943 року радянські війська здійснили відволікаючий маневр: із Букринського плацдарму перейшли в наступ у напрямку Києва. А вже зранку 3 листопада за підтримки авіації перейшло в наступ ударне угруповання військ 1-го Українського фронту з Лютізького плацдарму (на північ від Києва).

Наступу передував потужний вогонь артилерії по позиціях ворога, який тривав близько 40 хвилин. Артилерія розміщувалася з небаченою щільністю: понад 300 одиниць на 1 км.

Цей потужний удар завдав нацистам нищівних втрат, знищив їхні захисні споруди та бойову техніку.

Вирішальний удар по нацистських військах завдала 38-ма армія під командуванням уродженця Донецької області, генерал-полковника Кирила Москаленка. У Київській наступальній операції також брали участь 3-тя гвардійська танкова армія, та 7-мий артилерійський корпус прориву.

За свідченням істориків, танки йшли в бій під гучний рев сирен. А попереду задіяли полк танків-тральщиків, які знешкоджували мінні поля.

Нацисти під таким натиском та побоюючись оточення, почали спішно виводити війська з Києва. А для прикриття – кинули в бій резервні дивізії.

Зруйнований Хрещатик.
Фото: Державна архівна служба України

Вирішальна битва за Київ відбувалася в ніч з 5 на 6 листопада 1943 року, особливо в районі Борщагівки і Сирця. Радянські війська прорвали ворожу оборону з боку Подолу, Святошина і Солом’янки та пробилися до центру міста.

Станом на четверту годину ранку 6 листопада 1943 року опір противника було остаточно подолано, а Київ – визволено від нацистських окупантів.

На той момент місто було поруйноване і майже порожнє. В центрі столиці України були обгорілі руїни, оскільки, відступаючи, нацисти підпалювали все, що могли.

У подальшому нацистів вдалося вибити з Фастова – важливого залізничного вузла.

Багатотисячні втрати

Як зазначають в Інституті історії України, під час форсування Дніпра та визволення Києва загинули близько 417 тис. солдатів і офіцерів радянської армії.

Такі ж дані наводить й Український інститут національної пам’яті. Щоб відвоювати столицю України до 7 листопада, радянське командування не рахувалося із втратами та кидало у бій усі можливі сили.

Сукупні людські втрати України в Другій світовій війні (упродовж 1939–1945 років) оцінюються у 8–10 млн осіб. З них до 4 млн осіб – це військові, а понад 5 млн – цивільні особи (1,5 млн – жертви Голокосту).

Загалом понад 6 млн українців воювали у радянських військах проти нацистських окупантів. Ще близько 100 тис. – воювали в лавах УПА. Тисячі українців також боролися проти нацистів у лавах партизанів. А близько 250 тис. – воювали в арміях країн-союзників.

Понад дві тисячі українців за героїзм отримали звання Героя Радянського Союзу (це була найвища нагорода в СРСР). Загалом же близько 2,5 млн українців були нагороджені медалями та орденами. 

(За  матеріалами: https://fakty.com.ua/ua/ukraine/20221106-6-lystopada-richnytsya-vyzvolennya-kyyeva-vid-natsystiv-yak-tse-bulo/).