29 вересня Україна вшановує пам’ять жертв Бабиного Яру — одного з найбільших місць масових убивств часів Другої світової війни.
З 18 до 30 вересня розгорнуто книжкову виставку - пам'ять "Подих вічного болю". Також в цей період відбуваються години пам'яті "Жива пам'ять Бабиного Яру".
29–30 вересня 1941 року нацисти розстріляли 33 771 єврея Києва. Жінки, чоловіки й діти загинули протягом двох днів.
Проте страти тривали ще два роки: у яру вбивали ромів, радянських військовополонених, українських підпільників, інтелігенцію, пацієнтів психіатричної лікарні ім. Павлова — 13 жовтня 1941-го було розстріляно понад 300 пацієнтів. Загальна кількість жертв оцінюється від 100 до 150 тисяч.
Виконавці та документи
За розсекреченими матеріалами, страти здійснювали «Sonderkommando 4a» у складі «Einsatzgruppe C», підрозділи СС, Ordnungspolizei й допоміжна поліція. Оперативні звіти айнзацгруп за вересень–жовтень 1941 року прямо вказують на «акції» у Києві.
Операція «Aktion 1005»
У серпні–вересні 1943 року нацисти намагалися приховати сліди злочину: тіла ексгумували й спалювали. Це робили в’язні табору «Syrets», розташованого поруч. 29 вересня 1943 року вони підняли повстання: із кількох сотень врятувалося лише 15 людей, їхні імена встановлені в архівах.
Архівні відкриття
Меморіальний центр «Бабин Яр» оцифрував понад 7 мільйонів документів з 18 архівів України. Встановлено вже понад 29 тисяч імен жертв, серед них — 1 031 нове, раніше невідоме.
У документах збереглися позови родичів: у 1946-му Зіндель Кравецький просив юридично підтвердити смерть дружини й трьох дітей — Арона , Зої (6) і Вови (4), усі загинули у Бабиному Яру. Це дозволяє відновлювати біографії цілих родин.
Актриса Діна Пронічева стала однією з небагатьох, хто вижив: вона прикинулася мертвою серед тіл. Її свідчення було опубліковано вже після війни.
Інші свідки згадували, що перед стратою людей змушували складати речі та документи, створюючи ілюзію «переселення».
Фотографії та кіно
У жовтні 1941 року військовий фотограф Йоганнес Геле зробив кольорові фото Києва й Бабиного Яру — унікальні для того часу. В архівах також збереглися радянські кінохроніки 1943–1945 років: частина справжня, частина — постановочні кадри, які десятиліттями видавали за автентичні.
Радянське замовчування
У СРСР жертв називали лише «мирними радянськими громадянами». Симфонію Дмитра Клебанова «In Memoriam to the Martyrs of Babi Yar» у 1945 році заборонили. Перший пам’ятник з’явився лише у 1976-му і теж без згадки єврейського походження жертв.
Куренівська трагедія
13 березня 1961 року дамба з відходами цегельного заводу, якими засипали яр, прорвалася. Потік бруду знищив житлові квартали. Офіційно загинуло 145 людей, але дослідники оцінюють кількість жертв у 1 000–1 500.
Сучасність
Сьогодні в урочищі діє комплекс меморіалів: Менора, «Символічна синагога», інсталяції пам’яті. Триває «Names Project» — програма відновлення імен усіх убитих.
У березні 2022 року російська ракета пошкодила територію біля меморіалу, нагадуючи, що ненависть і байдужість не зникли з сучасного світу (за матеріалами https://www.inform-arta.com.ua/2025/09/29/babyn-yar-85-rokovyny-zhertvy-arkhivy-svidchennia/)
Сьогодні, у часи, коли на нашу землю знову прийшла жорстока війна, коли ворог знову сіє смерть і руйнування на українській землі, Бабин Яр звучить по-особливому болісно. Це не просто сторінка з підручника історії. Це пересторога про те, до чого призводять ненависть, дегуманізація та заперечення права цілого народу на життя.
Наш обов’язок — пам'ятати кожного і кожну. Не просто як цифри у статистиці, а як людські долі, обірвані мрії та ненароджені покоління.
Вічна пам'ять невинно вбитим у Бабиному Яру!
Немає коментарів:
Дописати коментар