28 червня-День Конституції України

З 21 до 29 червня розгорнуто книжкову виставку-консультацію "Конституція: крізь призму історії"

Також впродовж цього періоду відбуваються правознавчі бесіди "Шлях України до Конституції"

28 червня Україна відзначає День Конституції.

Конституція України – це головний оберіг державності й демократії, гарант соборності нашої країни. Її прийняття назавжди закарбувало бажання українців жити у власній незалежній державі. Конституцією України утверджені головні цінності нашого народу – людина, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність та безпека.

Конституція України увібрала в себе віковий законотворчий досвід українців і волю нашого народу самостійно творити свою долю, впорядковувати державне життя, реалізовувати невичерпний потенціал Нації.

День Конституції сьогодні особливо важливий для нас, у часи, коли Україна бореться за свою державність у кривавій війні з російським агресором.

Український конституціоналізм має глибоке історичне коріння, а також свої особливості. Найголовніші з них – український конституціоналізм розвинувся під впливом європейських країн, які першими почали його формувати; заснований на ідеях прав та свобод людини, верховенства права та демократії. Ці засади формувалися протягом століть у відповідності до національного характеру українців, способу життя, цінностей і суспільних відносин.

Перша відома кодифікація права на українських землях відбулася за часів Давньої Русі і була зафіксована в “Руській Правді” (ХІ–ХІІ століття). “Руська Правда” почала укладатися в ХІ столітті за князювання Ярослава Мудрого. Це перша відома кодифікація права на українських територіях, яка наслідувала законодавчі акти германських та англосаксонських держав Європи.

У Литовських статутах було кодифіковано право Великого Князівства Литовського. Три редакції статутів (1529, 1566, 1588 років) написані слов’янською мовою увібрали в себе правові традиції Давньої Русі та середньовічної Європи. Встановлювали межі князівської влади і захищали права різних суспільних станів.

Зародження вітчизняної конституційної думки, пов’язане із революцією під проводом Богдана Хмельницького та відродженням козацької державності (2-га половина XVII – XVIIІ століття). Внутрішній устрій, соціально-економічний розвиток, права та вольності козацтва визначали гетьманські універсали, зокрема Богдана Хмельницького, а також міжнародні договори (наприклад, Зборівський між козаками і польським королем Яном Казимиром). Березневі статті Богдана Хмельницького регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Гадяцький трактат передбачав створення Великого Князівства Руського у складі Речі Посполитої.

Вагомою віхою конституційної думки України стала Конституція Пилипа Орлика 1710 року – “Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою”.

Цей договір, що був укладений 5 квітня 1710 року у місті Бендери між новообраним гетьманом Пилипом Орликом, козацькою старшиною і козаками Війська Запорозького, відомий також під сучасними назвами «Конституція Пилипа Орлика» та «Бендерська конституція».

Це перша в світі Конституція, що визначала основи державного устрою, форми правління і в якій окреслювались державні кордони. У ній вже тоді йшлося про цілісність і непорушність кордонів України та відновлення братерства з Кримською державою. Цей документ уперше описав Україну як повноцінну державу – частину Заходу, а не «рускава міра». І вже за це ми маємо бути довічно вдячними його авторові.

Документ містить преамбулу, 16 статей та присягу гетьмана. Конституція Пилипа Орлика була укладена у двох примірниках – українською та латинською мовами, також має дві староукраїнські редакції. Оригінал, написаний рукою Пилипа Орлика зберігається у Національному архіві Швеції у Стокгольмі.

Формування конституційних ідей після втрати державності (кінець ХVІІІ – початок ХХ століття). Власні конституційні проєкти розробили Микола Костомаров у “Книзі буття українського народу”, Михайло Драгоманов у праці “Вільна спілка”, учасник Кирило-Мефодіївського братства Георгій Андрузький у “Начерках Конституції Республіки”.

Українська революція 1917–1921 років. 29 квітня 1918 року Мала Рада схвалила «Статут про державний устрій, права і вольності УНР».

Проєкти українських конституцій розроблялися навіть тоді, коли шанси відстояти незалежність виглядали примарними. У роки революції з’явилося кілька ґрунтовних розробок, зокрема представлений Урядовою комісією УНР із вироблення Конституції Української Держави. Конституційні проекти Української революції заклали основи державницької традиції УНР.

Подальший розвиток вони отримали в програмних документах Української головної визвольної ради. У липні 1944 року неподалік села Недільна на Львівщині відбулися Установчі збори УГВР. Збройна частина українського визвольного руху (УПА) отримала політичне представництво. Ідеологія та принципи формування УГВР були спрямовані на консолідацію всіх національних сил і відзначалися демократичністю.

Радянська доба. В УРСР у різний час було ухвалено чотири конституції. Вони хоч і проголошували Україну суверенною державою, але насправді були лише ідеологічним прикриттям колоніального становища УРСР та панування в ній тоталітарного режиму. Основний документ УРСР був цілковитою формальністю. Хоча він і передбачав можливість виходу кожної республіки зі складу СРСР, але не надавав жодного механізму.

Крах радянської імперії став крахом і основного закону, який, попри всі гучні епітети, узаконював тоталітаризм і був непридатним для побудови правового, демократичного суспільства.

Новітній конституційний процес нерозривно пов’язаний з відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із ухваленням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Процеси національної законотворчості активізувалися з розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Всеукраїнський референдум засвідчив підтримку проголошення незалежності України. Більшість країн світу визнали Україну суверенною державою. Тож актуалізувалося питання підготовки Основного закону.

28 червня 1996-го першу Конституцію незалежної України було проголосовано у Верховній Раді . У ній закріплено правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. 

Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно якої “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”.

Однак конституційний процес на цьому не завершився. Конституційне будівництво триває весь час, допоки існує держава і розвивається суспільство. (за матеріалами https://www.zpl.zt.ua/konstytutsiya-ukrayiny-kriz-pryzmu-istoriyi/)

Збереження та популяризація культурної та історичної спадщини Криму

З 17 до 29 червня представлено книжкову виставку "Qirim: Крим-це ми!"

10 років тому НАШ КРИМ був украдений росією.

Разом з російською окупаційною армією в наш Крим увійшли приниження та знущання з людей, репресії та страх.

За роки окупації Крим став територію безправ’я. Незаконні за-

тримання, обшуки, вбивства, зникнення людей, безпідставні засудження за сфабрикованими звинуваченнями, повне обмеження громадянських і політичних прав, свободи слова, зібрань і цілої низки інших можливостей кожної нормальної людини. Окупаційна влада витіснила з пів-острова всі незалежні ЗМІ, незалежних журналістів та правозахисників. Головною метою репресивної політики окупаційної влади було придушити будь-які рухи спільноти чи навіть окремих громадян, активістів чи журналістів, які не визнавали російську окупацію.

"Ми маємо боротися за людей у Криму та в усіх інших окупованих частинах України. Ми маємо боротися за повне відновлення сили міжнародного права – сили щодо Криму, а отже, і будь-якої іншої землі. Ми маємо боротися за фундаментальне право кримськотатарського народу, як і будь-якого іншого народу – право жити у своєму домі", -каже Президент України Володимир Зеленський.

Крим є унікальною територією: через свою географічну та кліматичну специфіку півострів був заселений людьми ще за доби кам’яного віку. Від появи на території України перших людей і до новітніх часів на теренах Криму відбувалися події, пов’язані з історією багатьох народів та цивілізацій. Усі вони залишили неповторні та безцінні пам’ятки. Музеї Криму є найстарішими в Україні, а їхні колекції - колосальні, надзвичайно цікаві та різноманітні.

За 10 років під контролем Росії відбулося багато глобальних змін, що вплинули на життя Кримського півострова. Деякі можуть бути незворотними.

Культурна спадщина Криму, що формувалася упродовж тривалого історичного періоду представниками різних етносів, становить значний і своєрідний пласт світового культурного надбання. Це широка панорама історико-культурних обʼєктів — рештки давньогрецьких міст-держав і печерні міста, оборонні споруди і фортеці, стародавні храми і визначні місця, меморіальні будинки і комплекси, цвинтарі й окремі поховання, заповідники та музеї. Тут розташовані памʼятки, умовно зараховані до європейської традиції, а також безліч перлин ісламської художньої культури та видатних прикладів архітектурної думки Сходу. На державному обліку в АР Крим і м. Севастополі — 1004 памʼятки архітектури та містобудування, 7227 памʼяток археології, 3861 памʼятка історії, 520 монументального мистецтва, з них — 273 національного значення. У Криму розташовані сім заповідників: Національний заповідник «Херсонес Таврійський» (1978 р. — дата заснування, статус національного надано в 1994); Державний палацово-парковий музей-заповідник у м. Алупка (1990); Державний історико-культурний заповідник у м. Бахчисарай (1990); Державний історико-культурний заповідник у м. Керч (1987); Коктебельський еколого-історико-культурний заповідник «Кімерія М. О. Волошина» (2000); Республіканський історико-археологічний заповідник «Калос Лімен» (1997), філія Національного заповідника «Софія Київська» Судацький заповідник (з 1958). Найбільш відомі памʼятки світового значення Криму включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, в якому, станом на 2013 р., значилося 936 обʼєктів культурної і природної спадщини, у тому числі сім представляють Україну. Список обʼєктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, які отримують особливий охоронний статус, ведеться і постійно поповнюється з 1978 р. Включення до Списку дає додаткові гарантії збереження і цілісності, а також підвищує престиж територій і управляючих ними установ. Статус обʼєкта сприяє розвитку культурного туризму в регіоні, у разі конфліктних ситуацій дозволяє залучити міжнародну економічну і політичну допомогу експертів ЮНЕСКО. Завдяки співпраці України з Європейським Союзом, який із 2011 р. активно підтримує охорону культурної спадщини АР Крим у рамках проектів ЄС «Дослідження для популяризації культурної спадщини в Криму» та «Підтримка і диверсифікація кримського туризму», проводиться робота по дослідженню кримських памʼяток і підготовці відповідних документів для номінації памʼяток до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

На початку 2014 року на території Автономної Республіки Крим діяли: 31 музейна установа (разом із філіями) республіканського підпорядкування; філія Національного заповідника «Софія Київська»– «Судацька фортеця»; майже 350 громадських та відомчих музеїв, що не були юридичними особами, а створювалися та функціонували при підприємствах, установах та навчальних закладах.

На території м. Севастополь діяли: «Національний заповідник «Херсонес Таврійський» із філією «Середньовічні фортеці Каламіта і Чембало» та відокремленим відділом «Гераклейські клери»; 30 музейних установ різного підпорядкування, в тому числі 4 відокремлених підрозділи Музею героїчної оборони та визволення Севастополя, а також 3 – створені або відновлені коштом приватних осіб, зокрема, Військово-історичний комплекс «Михайлівська батарея», Музейно-меморіальний комплекс «35-а берегова батарея», Військово-морський музейний комплекс «Балаклава». Крім того, у підпорядкуванні Міністерства оборони України знаходився «Військово-історичний музей Чорноморського флоту».

П’ять кримських об’єктів внесені до попереднього переліку об’єктів-кандидатів до Списку всесвітньої спадщини: Бахчисарайський палац кримських ханів (2003 р.), Комплекс об’єктів Судацької фортеці VI-XVI ст. (2007 р.), Укріплені поселення на генуезьких торговельних шляхах від Середземного до Чорного моря (2010 р.), Культурний ландшафт «печерних міст» Кримської Готії (2012 р.), Історичне середовище столиці кримських ханів у місті Бахчисарай (2012 р.).

Особливістю Криму до окупації було те, що Конституція АР Крим відносить до повноважень республіки нормативне регулювання питань музеїв та історико-культурних заповідників. Це, на жаль, призвело до того, що центральні органи виконавчої влади України не мають повної інформацію стосовно музеїв і заповідників. Щорічні археологічні дослідження в окупованому Криму, в тому числі розкопки на місцях будівництва, складання нових генеральних планів кримських міст, перегляд відповідності об’єктів статусу пам’ятки, об’єднання об’єктів культурної спадщини в комплекси чи зміни в топонімії та території, повністю змінюють культурний ландшафт Криму.

Перелік найвідоміших «перлин» Криму, які наразі опинились під найбільшою загрозою.

Заповідник «Херсонес Таврійський».

Росія внесла національний заповідник України «Херсонес Таврійський» до списку об’єктів російської культурної спадщини федерального значення. Проте з 2013 року заповідник за ініціативою України внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, де, як і в інших органах ООН, окупації Криму не визнають. Тому об’єкт далі вважається українським. На думку віце-президента Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць Олени Сердюк, є загроза, що на території Хори (територія навколо Херсонесу) Росія розташує свої військові бази.

Національний комітет ICOMOS чекає, що до Криму прибуде спеціальна місія ЮНЕСКО, аби перевірити стан самих пам’яток.

Проте є інші версії подальшої долі Херсонесу Таврійського. Історик з Ялти Валентина Потапова боїться, що російська влада збирається перетворити Херсонес із наукового об’єкту в духовний. «Після анексії півострову відновились розмови про те, що Херсонес – це колиска російського православ’я», – каже вона.

Так, у вересні 2015 року президент Росії Володимир Путін та колишній прем’єр Італії Сильвіо Бердусконі відвідали Херсонес. Візит проходив в рамках відзначання тисячоліття з дня смерті князя Володимира. Як стверджує історик з Ялти, на території Херсонесу планують відновлювати монастир, є вже готовий проект. «Проблема в тому, що всі розкопки будуть вестись лише зі згоди духовного керівництва Московського патріархату. Є ризик вивезення звідти унікальних фондів», – каже Валентина Потапова.

Музей Лесі Українки в Ялті.

Музей може змінити свою концепцію та припинити своє існування. Про це в ЗМІ заявила засновник музею, професор Острозької академії Світлана Кочерга.

Вона допускає, що музей можуть переформатувати, змінивши концепцію на «музей російської культури». Наразі приміщення Ялтинського Музею Лесі Українки потребує ремонту, але про його реальний стан музейні працівники нічого не повідомляють.

Бахчисарайський палац кримських ханів.

МЗС України висловило обурення щодо віднесення об’єктів культурної спадщини Криму до об’єктів культурної спадщини федерального значення. Це стосувалось і колишньої резиденції кримських ханів. Наразі експерти говорять про проблеми Бахчисарайського палацу, які пов’язані із ідеологічним підґрунтям. «Про палац перестали дбати, реставраційні роботи не ведуться, оскільки Росія в своїх завойовницьких стратегіях не залишає місця існуванню кримськотатарського народу. Вони фізично усувають об’єкти їх культури», – попередив Яковина. Як повідомив виданню Велдар Шукурджиєв, активіст Українського культурного центру в Криму, майже всі працівники Бахчисарайського палацу, які працювали до анексії, були звільнені .

Генуезька фортеця в Судаку.

Восени минулого року частина стародавньої вежі Генуезької фортеці обвалилась. В ЗМІ писали, що причиною обвалу могло стати будівництво на території Генуезької фортеці готелів, яке розпочало нове керівництво. Українські експерти занепокоєні: якщо фортецю не почнуть реставрувати найближчим часом, це може призвести до подальшого руйнування.

Печерні міста Мангуп-Кале та Ескі-Кермен.

В 2011 році групу печерних міст Криму, основними з яких є міста-фортеці Мангуп-Кале та Ескі-Кермен, пропонували включити до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Наразі процес номінації до списку всесвітньої спадщини припинився через анексію Криму. Процес зупинився.

Пропонуємо для віртуального ознайомлення такі матеріали:

Кримськотатарські народні казки та легенди/Упоряд. Умкров Н.: пер. укр. Кононенко Д. - Київ:Етнос, 2007. - 512 с.:іл.- Кримськотатар., укр.

Видання знайомить читачів з побутом, звичаями та усною народною творчістю кримськотатарського народу, який є невід'ємною частиною багатомільйонного народу України. До збірки увійшли казки побутового, повчального, чарівного змісту, а також історичні легенди, зібрані упорядником з різних джерел фольклору кримських татар.

Білоусов, Євген. Казки та легенди Криму/ Іл. Т. О, Лисюк, Є. В. Попова, Л. Ф. Стукан. - Київ: Веселка,-ВУТ "Просвіта", 2005. - 159 с.

Книжка відомого українського дитячого письменника, лауреата Державної премії Автономної Республіки Крим, володаря міжнародного диплому IBBY ім. Г.-К. Андерсена Євгена Білоусова розповідає про історію Криму з найдавніших часів до сьогодення. Тут розповідається про минуле Криму - далекі доісторичні часи, грецькі поселення, Тмутараканське князівство, козацькі походи, незвичайний рослинний і тваринний світ півострова.

Хайд, Л. Омріяний край: Роман/Лілі Хайд.- Київ: Дуліби, 2014. - 240 с.

Роман британської письменниці Лілі Хайд - це щемлива і водночас світла оповідь, яка ведеться від імені кримськотатарської дівчинки Сафі. Разом з батьками, дідусем та бабусею вона повертається на ту землю, яку з дитинства вимріяла, уявляючи її як рай, але замість нього, вона зіткнулась з жорсткою постсовковою реальністю. Крізь отруйні тенета розчарувань проростають паростки безмежної любові до рідного Криму, який на очах у дівчинки стає реальним раєм.

Гук, В. Гілочка кримського тиса: поезія/ В'ячеслав Гук. - Київ: Фенікс, 2018. - 224 с.

До поетичної збірки сучасного українського письменника В'ячеслава Гука ввійшли вірші, написані після 2014 року, а також ті, що були створені ще у Криму. Провідною в ній, як і в попередніх книжках поета, є тема часу.

Колонізація півострову росіянами включає і зміну ідентичності Криму. Великою мірою мова йде про вивезення культурної спадщини з півострову, її руйнування під виглядом реставрації.

Війна почалась у Криму. Там вона має й закінчитися!

  Крим - це ми! Крим - це Україна!  

23 червня-День Святої Трійці, П'ятидесятниця

З 17 до 24 червня розгорнуто книжкову виставку "Трійця Свята єднає серця!"

У християнстві східного обряду (православних та греко-католиків) П’ятидесятниця, Трійця і Сходження Святого Духа – це тотожні назви, одна нерозривна подія, яка відзначається на п’ятдесятий день після Воскресіння Христового.

Згідно християнського вчення, перед своєю загибеллю Ісус пообіцяв своїм апостолам, що Отець пошле їм Духа Святого, який їх втішить, навчить і нагадає про все, що говорив Христос.

Тож у п’ятдесятий день після Воскресіння на учнів Ісуса зійшов Святий Дух і створив з них особливу спільноту, покликану навчати людей слів Спасителя. Тобто, у цей день повною мірою світу явилась Свята Трійця: Бог-отець, який послав на землю Христа, Бог-син, який страждав і воскрес після загибелі та Бог-дух, який зійшов від отця через сина.

П’ятидесятниця вважається днем заснування Церкви Христової (триєдність Бога та єдина церква – одна з головних догм християнства, встановлена на Нікейському соборі 325 року).

Дата святкування Трійці залежить від дати Великодня, тож вона змінна і відрізняється у християн східного і західного обрядів. Завершуються Зелені свята Відданням П’ятедисятниці у суботу.

Світ навколо зеленіє

І душа цьому радіє!

Вже вінки плетуть дівчата -

Це ідуть Зелені свята!

Дух святий з небес зійде

Свято в кожний дім прийде!

Хай із вами, добрі люди,

Благодать Господня буде!

Миру, щастя вам, любові,

Щоб усі були здорові!

І зібрати на гостину

За столом усю родину!

22.06-День Скорботи і вшанування пам'яті жертв Другої світової війни в Україні

З 17 до 24 червня представлено книжкову виставку-пам'ять "Український вимір перемоги".

Щороку, 22 червня, український народ вшановує світлу пам'ять мільйонів жертв Другої світової війни. Пам'ятна дата була встановлена Указом Президента України від 17 листопада 2000 року №1245\2000 “Про День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні”.

Вшанування пам'яті жертв війни є надзвичайно важливою та обов'язковою складовою суспільного життя в Україні. Україна віддавала велику жертву під час різних війн у своїй історії, і вшанування пам'яті тих, хто положив своє життя на вівтарі боротьби за незалежність та свободу країни, є нашим моральним обов'язком.

Кожен рік, країна вшановує пам'ять про тих, хто відстояв свободу та переміг нацизм у Другій світовій війні. Цей день став символом героїзму та мужності українського народу, який підкорився тоталітарному режиму та постраждав від його розправи. У зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, переважна більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти – сиротами. На них чекали тяжкі випробування повоєнних років.

До армій країн-учасниць війни було залучено понад 110 мільйонів солдатів. Загальні втрати військових та цивільного населення під час війни за різними даними становлять від 50 до 75 мільйонів людей. З них приблизно від 8 до 10 мільйонів – українців. Це майже чверть усього тогочасного населення України.

Таким є Український вимір Перемоги. 

Крім цих загальновідомих подій, сьогодні українці майже кожен день шанують пам'ять мільйонів людей, які не тільки загинули в Другій світовій війні, а й зараз втрачають своє життя внаслідок штучно створеного конфлікту.

Сьогодення історії нашої держави навчає нас особливо гостро усвідомлювати ціну свободи, миру та безпеки. Тож священним обов’язком кожного із нас є – навіки зберегти пам'ять про тих, хто відстояв зі зброєю в руках наші кордони, нашу свободу, наш власний демократичний вибір. Вшановуючи пам’ять минулого, ми ніколи не забуваємо про сьогодення!

Вічна пам'ять загиблим. 

Честь і слава живим Героям!

16 червня-День Батька

З 10 до 17 червня представлено книжкову виставку-привітання "Тату, рідний, мусиш знати: Ти-найкращий в світі тато!" (С. Гордієнко).

День батька можна назвати справжнім "професійним" святом всіх татусів.

Раніше офіційного свята татусів в Україні не існувало, хоча неформально батьків часом вітали в третю неділю червня, а інколи в третю неділю вересня. Так було до 2019 року, коли президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким було започатковано офіційне святкування Дня батька. Припадає воно щороку тепер на третю неділю червня.

2024 року День батька в Україні святкуватимуть 16 червня.

Неофіційне свято, яке припадало на третю неділю вересня, також залишилося. Називають його Всенародним днем батька. Його було запропоновано низкою різних організацій. Тому діти завжди можуть привітати татуся двічі на рік.

Свято татусів створили ще 1909 року за ініціативою Сонори Додд із міста Спокана, штат Вашингтон, США.

Вона згадала свого батька Вільяма під час святкування Дня матері, який на той час уже був офіційним святом у Сполучених Штатах. Вільям виховав самотужки шістьох дітей після смерті своєї дружини. Сонора завжди відчувала особливу шану і подяку до свого батька, тому звернулася з проханням до міської ради, щоб їй дозволили заснувати нове свято — День батька.

Ідею одразу схвалили і встановили дату — 5 червня, на честь дня народження Вільяма, батька Сонори. Проте підготовка до святкування трохи затягнулася, тому офіційно подія відбулася лише 19 червня 1910 року.

Згодом й інші штати підключилися до ідеї святкування Дня батька. А від 1966 року це свято стало офіційним у США. До 2012 року вже понад 28 країн світу вшановували татусів саме у третю неділю червня.

В деяких країнах також існує День батька, але припадає він на інші дати. Наприклад, у Південній Кореї це спільне свято для матері і батька 8 травня, в Польщі святкують 23 червня, а в Португалії, Іспанії і Італії — 19 березня.

Важливо вітати всіх чоловіків, які виконують або символізують батьківську роль у нашому житті. Це можуть бути дідусі, дядьки, старші брати або інші близькі люди, які беруть на себе відповідальність і турботу про дітей.

Багато людей у цей день дарують невеличкі подарунки своїм батькам та іншим чоловікам у родині, які внесли вагомий внесок у щасливе дитинство.

Подарунок на День батька може бути створений своїми руками. Наприклад, можна влаштувати вечір спогадів, оформити родове дерево, створити пам'ятний колаж із фотографій чи фотокнижку, спекти улюблений торт або інший десерт.

Рідний тато

 

Тату, рідний, мусиш знати –

Ти найкращий в світі тато!

Добрий, сильний та стрункий:

Хіба є де ще такий?

Будь упевненим, мій тату,

Що тебе я буду вартий.

Все робитиму, як ти,

Треба тільки підрости!

                      Автор: Сергій Гордієнко

4 червня-День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України

З 1 до 8 червня представлено інформаційну викладку-вшанування "Янголи Неба: вбите майбутнє".

За рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 19 серпня 1982 року щороку 4 червня у світі відзначається Міжнародний день безневинних дітей - жертв агресії.

Це дуже сумна дата за часів незалежності України.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 1 червня 2021 року № 1490-ІХ 4 червня в Україні є Днем вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Починаючи з 2014 року через військову агресію українські сім’ї та діти перебувають у постійній небезпеці, отримують травми, поранення і втрачають життя. Із 2014 року по червень 2021 року загинуло щонайменше 240 дітей.

Відповідно до інформації з державного порталу «Діти війни» станом на 2 травня 2024 року внаслідок збройної агресії РФ проти України Офісом Генерального прокурора зафіксовано 1311 випадків поранення дітей та 545 фактів загибелі дітей.

Проте такі дані не є остаточними, оскільки неможливо отримати достовірної інформації через активні бойові дії і тимчасову окупацію частини території України.

Пам'ять кожної безневинної дитини - жертви агресії - має бути вшановано в Україні.

Першою леді Оленою Зеленською 4 червня 2022 року було започатковано щорічне проведення акції «Голоси дітей», присвяченої пам’яті маленьких українців, чиє життя забрала війна.

(https://www.president.gov.ua/news/u-kiyevi-vshanuvali-pamyat-ditej-zagiblih-unaslidok-rosijsko-75597)

Кожен факт вбивств та поранень українських дітей, сексуального насилля над ними, їх депортації та примусового переміщення росією є свідченням геноциду українського народу через дітей та злочинів проти людяності. І ці злочини не повинні зійти з рук тим, хто їх коїть. Кожен буде притягнутий до відповідальності. Після перемоги України справедливість буде відновлено.

Не забудемо жодну жертву, не пробачимо ворогові, 

бережемо світлу пам’ять про кожну дитину.