"18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар. У цей день вшановують пам'ять жертв цього злочину (під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб), а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу.
Операція радянських військ з вигнання нацистських окупантів з території Кримського півострова почалася 8 квітня 1944 року і завершилася в ніч на 13 травня. Ще до завершення боїв, 22 квітня в доповідній записці на ім’я Лаврентія Берії кримські татари були звинувачені в масовому дезертирстві з лав Червоної армії. 10 травня Берія в листі Сталіну повторив попередній закид, додавши до нього «зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу» та «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу». Також в листі була сформульована пропозиція виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану.
Наступного дня, 11 травня 1944 року було прийнято цілком таємну Постанову Державного комітету оборони № 5859сс «Про кримських татар». В ній наводилися попередні претензії до кримськотатарського населення – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм, – які стали обґрунтуванням депортації. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не існує, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена в індивідуальному порядку.
Відразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав Радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися із родинами на засланні. Така сама доля спіткала і відзначених воїнів – навіть двічі Герою Радянського Союзу Амет-Хану Султану не дозволили повернутися до Криму. В усіх спецпоселенців-військових вилучалися військові квитки, їм заборонялося носити зброю. При цьому старші офіцери залишалися на службі, тоді як старші офіцери-політпрацівники та співробітники карних органів відправлялися на спецпоселення.
Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.
Починаючи із 1968 р. розпочався процес організованої репатріації кримських татар до Криму. В кінці 1960-х – на початку 1970-х рр. цим шляхом повернулися додому понад 200 родин, ще стільки саме прибули самостійно. До початку масового повернення наприкінці 1980-х рр. в Криму проживало приблизно 7 тис. кримських татар.
14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їх прав», а 7 березня 1991 року – Постанову «Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 року «Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, які зазнали примусового переселення, та забезпечення їхніх прав». Відтак відновлення за рахунок держави майнового та іншого стану репатріантів, яким цей стан був до моменту депортації, набувало необхідної легітимності.
За матеріалами Українського інституту національної пам`яті.
В бібліотеці розгорнуто книжкову виставку-пам'ять "Пам'ятаймо: територія терору".
Більшість істориків вважає, що справжньою причиною депортації кримських татар було те, що СРСР прагнув захопити частину Туреччини і встановити контроль над чорноморськими протоками – Босфором і Дарданеллами. Тому, готуючись до цього нападу, сталінський режим «зачищав» майбутні плацдарми – Крим і Кавказ – від «ненадійного елемента». На Кавказі вибірково виселяли тюрків і калмиків, а із Криму – кримських татар.
Те саме радянські карателі зробили із українцями, які жили на територіях, охоплених активними діями Української повстанської армії (УПА). Так, під час спецоперації «Захід» підрозділи НКВС протягом доби 21 жовтня 1947 року вивезли із Західної України майже 78 тисяч людей до Казахстану і російського Сибіру.
Визнання геноциду кримських татар – моральний обов’язок перед загиблими в депортації.
Визнання Верховною Радою України у 2015 році депортації кримськотатарського народу в 1944 році геноцидом - велике досягнення для українського суспільства.
Кримські татари організували онлайн-акцію, приурочену до 76-ї річниці депортації кримськотатарського народу з Криму.
Зі зверненням підтримати ініціативу активістів до кримських татар звернувся в Facebook заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелялов.
"Громадська організація "Нефес" закликає взяти участь в онлайн-акції "Мен хатирлайім" ("Я пам'ятаю"), приуроченій до 76-ї річниці геноциду кримськотатарського народу", - повідомляє Джелялов.
До умов онлайн-акції #menhatırlayım (Я пам'ятаю) входить публікація в соцмережах фото рідної людини, яка зазнала депортації з Криму в 1944 році, а також коротка розповідь про те, куди її було депортовано і чи змогла повернутися на батьківщину.
Сучасна російська влада в анексованому Криму порушує права кримських татар, проводить масові обшуки й арешти.
Україна зібрала і передала у міжнародні суди сотні томів доказів незаконної анексії Криму та порушення прав людей окупаційною владою.
У Києві 18 травня планують провести автопробіг у пам'ять про жертв депортації кримськотатарського народу. Автопробіг організовують переселенці з анексованого Росією Криму.
Ми - пам`ятаємо! Ми - засуджуємо!
Немає коментарів:
Дописати коментар