21 травня-День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття

 

З 14 до 22 травня розгорнуто інформаційну викладку "Голоси-почуті! Права-захищені! Зберігати єдність у розмаїтті!"

В Україні встановлено новий день – День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття, яке щорічно відзначають 21 травня.

Україна завжди була і залишається багатонаціональною країною, де кожен народ робить свій унікальний внесок у її культуру, розвиток та захист незалежності.

У світі існує безліч визначень нації і безліч ознак, які їй притаманні. Проте є нації, що не мають спільної мови, території чи державності. І, зрештою, те, що у визначальний спосіб окреслює націю, це прагнення бути разом. День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття якраз про це – про прагнення українців бути разом, бути разом попри різне етнічне походження та, можливо, різні моделі культурної пам’яті вони хочуть бути разом – разом боронити свою країну і відновлювати її, разом плакати і сміятися, разом сваритися, а потім обов’язково миритися.

Цей день є також символом спротиву знеособленню, яке несе оскаженіла імперія. В Україні багато людей, яких у минулому позбавили свого етнічного коріння, бо були часи, коли небезпечно було бути поляком, німцем, євреєм чи представником іншої національності. День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття якраз про те, що люди відновлюють пам’ять про своє етнічне походження і водночас усвідомлюють спільність усіх націй у річищі єдиної політичної нації. (За матеріалами https://dess.gov.ua/rizni-ale-iedyni-ukraina-sviatkuvatyme-den-mizhnatsionalnoi-zlahody-i-kulturnoho-rozmaittia/)

Національний тиждень безбар’єрності в Україні

 

Національний тиждень безбар’єрності в Україні, з 19 по 25 травня 2025 року. Під час бесіди з колективом і читачами використовували матеріал - Довідник безбар'єрності - https://bf.in.ua/

 

Безбар’єрність – це бачити людей серцем

Безбар’єрність – це низкі пороги та широкі двері

Безбар’єрність – це коли не байдужий до проблем інших

Безбар’єрність – це коли на кріслі колісному можна дістатися всюди

Безбар’єрність – це ходити на танці в будь-якому віці

Безбар’єрність – це коли сходинки не стають на заваді

Безбар’єрність – це гуляти містом усією родиною

Безбар’єрність – це велосипедні доріжки по всьому місту

Безбар’єрність – це коли чоловік у декреті, дружина на роботі – і навпаки

Безбар’єрність – це коли інтернет не тільки в райцентрі

Безбар’єрність – це зручно зайти в тролейбус з дитячим візком

Безбар’єрність – це поважати можливості іншої людини

Безбар’єрність – це розуміти інших без слів

Безбар’єрність – це коли на співбесіді про вік не питають

Безбар’єрність – це безпечні та зручні дитячі майданчики для кожної дитини

Безбар’єрність – це почувати себе захищено

Безбар’єрність – це жити повноцінним життям

Безбар’єрність – це дитяча кімната в офісі

Безбар’єрність – це приймати людей такими, які вони є

Безбар’єрність – це коли зручно всім без винятку

"У різні періоди життя кожен із нас може стикнутися з бар’єрами — фізичними (незручна інфраструктура), психологічними (упередження та стереотипи), економічними (несправедлива оплата чи відмова в роботі), інформаційними (незрозуміла відповідь на запит), цифровими (відсутність інтернету в сільській місцевості) тощо.

Повномасштабна війна загострила важливість доступності у всіх сферах суспільства й збільшила запит на безбар’єрні рішення. Це стосується зокрема умов евакуації, доступу до укриттів, економічної та соціальної підтримки, зручних і доступних послуг, адаптації ветеранів та ветеранок до цивільного життя.

Безбар’єрність — це концепція, що передбачає створення умов, у яких всі люди, незалежно від їхніх фізичних, сенсорних, інтелектуальних чи інших особливостей, мають рівний доступ до різних аспектів суспільного життя. Це шлях до створення комфортного середовища, де немає обмежень і кожна людина має можливість реалізувати свій потенціал." (https://uplan.org.ua/news/shcho-take-bezbar-iernist-ta-chomu-tse-stosuietsia-kozhnoho/)

"Чи задумувалися ви, з якими труднощами стикаються батьки маленьких дітей? Наскільки складно підтягнути дитячий візочок сходами одній людині без сторонньої допомоги, зайти з ним до магазину, де немає пологого входу чи пандуса, або у транспорт без спеціального пониження? Про цю проблему ми не замислюємось, поки самі не стаємо батьками чи поки в нашому близькому оточенні не з’являються діти. Усі ці сходинки, бордюри та високі пороги — це все бар’єри, які не дозволяють батькам чи опікунам вільно пересуватися з маленькими дітьми. Це також перепони, що ускладнюють пересування людям з інвалідністю, для яких більшість українських міст і сіл є архітектурно недоступними, а також людям старшого віку й іншим представникам маломобільних груп населення.

Є бар’єри ось такі — фізичні, просторові. Але є бар’єри економічні та освітні, коли у людини немає можливостей отримати гідну роботу чи доступ до якісної освіти через те, що вона якось відрізняється. Є бар’єри у ставленні до людини через певні ознаки (вік, стать, колір шкіри, мова), коли вона відчуває своє виключення із соціуму і не має можливості реалізувати свої амбіції та громадянські права.

Усі ці бар’єри шкодять не тільки певній групі людей, вони шкодять усьому суспільству. Адже ми втрачаємо величезний потенціал, відмовляючись взаємодіяти з різними людьми, у кожного з яких свій унікальний досвід. Втрачений потенціал — це втрачені можливості для всіх нас. Саме тому безбар’єрне та відкрите суспільство, де кожен відчуває, що до нього ставляться з повагою попри будь-які ознаки й статуси, і знає, що у нього є рівний доступ до можливостей, має перспективи для розвитку." (https://bf.in.ua/)

Степан Чубенко "Я зрозумів сенс життя" ( презентація збірки народного героя України)

   

   
15 травня 2025 року в Центральній бібліотеці ім. Тараса Шевченка для дітей відбулася презентація збірки Степана Чубенка "Я зрозумів сенс життя". Це була зустріч з матір'ю Степана Чубенка Сталіною Чубенко.

Степан Чубенко, 16-річний юнак, його закатували та розстріляли бойовики терористичної “ДНР” улітку 2014 року за українську символіку ( так кажуть свідки). Друзі сім’ї, знайомі й небайдужі до історії юнака люди згадали про життя хлопця.

 

Матір Степана більш десяти років після його загибелі продовжує справи сина. Степан Чубенко був унікальним хлопцем, дорослим і принциповим в свої 16 років.

Зі світлин, спогадів знайомих і друзів, історій зі шкільного життя юнака та непростого часу окупації Краматорська у 2014 році всі дізналися про Степана Чубенка як про доброго, трошки зухвалого й небайдужого юнака з прекрасним почуттям гумору. Він був лідером серед однолітків, активістом у школі, разом із друзями опікувався дитячим будинком “Антошка”. У свої шістнадцять років мав сталі переконання й активну громадянську позицію.

ЧУБЕНКО Степан Вікторович народився 11 листопада 1997 року в м. Краматорськ Донецької області, у родині вчительки та залізничника. Навчався в місцевій школі № 12. Займався греко-римською боротьбою, футболом, був голкіпером юнацької команди ФК «Авангард» (Краматорськ). Відзначений відділом молоді і спорту Краматорської міської ради за вагомий особистий внесок у реалізацію державної політики у галузі фізичної культури та спорту.
Став одним із засновників міської команди КВК, яка захищала честь Краматорська в різних регіонах України.

“Степан казав, що в житті є три святині – Бог, батьки та Батьківщина. І жодній із них не можна зрадити. Те, що це не просто слова, він довів у 2014 році, показавши, що захищати Батьківщину можна і без зброї в руках”, – згадує слова сина Сталіна Чубенко.

На зустрічі презентували збірку творів “Степан Чубенко. Я зрозумів сенс життя”

Степан Чубенко захоплювався історією України, а вдома завжди лунали українські повстанські пісні, які хлопець полюбляв наспівувати.

“Це той випадок, коли дитина виховує своїх батьків і патріотичне виховання йде від дитини. Ми росли на іншій історії, а дитина тобі каже, що то не наша історія, і починає розповідати, навчати тебе”, – каже Сталіна Чубенко.

У рідному Краматорську Степан потай допомагав українським військовим на початку російського вторгнення. Улітку 2014 року поїхав до Києва й намагався приєднатися до українських добровольчих формувань, однак через юний вік був змушений повернутися на Донеччину. Згодом у Донецьку його затримали та вбили проросійські бойовики.

29 липня 2014 року, після тижня катувань і знущань, за відмову стати зрадником і йти вбивати українців у складі уруповання "ДНР", за свою проукраїнську позицію та активну протестну діяльність, без будь-якого навіть формального слідства та суду, у віці 16 років Степан ЧУБЕНКО був розстріляний бандформуванням «Керч» в селищі Горбачово-Михайлівка (передмістя Донецька).
Зухвалість цього воєнного злочину вразила навіть самих росіян, які у вересні 2014 року самостійно розформували вказане бандформування.

Своїм прикладом Степан показав, що захищати Україну можна навіть без зброї - ціною власного життя 16-річний юнак знищив бандформування «Керч».
Народ України оцінив подвиг 16-річного українця, відзначивши його волонтерською нагородою - «Народний Герой України» (посмертно)

У Краматорську ім’я Степана ЧУБЕНКА присвоїли його рідній школі № 12. Його ім’ям названа одна з вулиць міста, відкрито пам'ятник, а біля входу на місцевий стадіон «Авангард» встановлено пам’ятну дошку.

У 2017 держава відзначила юного патріота орденом “За мужність” III ступеня. Для школярів журналістка Єлизавета Гончарова, яка висвітлювала справу Степана Чубенка, та її однодумці заснували конкурс художнього репортажу “Юний самовидець” на знак пам’яті про патріота.

Друзі родини просили підтримати петицію №22/245406-еп
ПРИСВОЄННЯ ЗВАННЯ ГЕРОЙ УКРАЇНИ (ПОСМЕРТНО) 16-РІЧНОМУ ЧУБЕНКУ СТЕПАНУ ВІКТОРОВИЧУ
Автор (ініціатор): Горбатенко Сергій Олександрович
Дата оприлюднення: 11 квітня 2025

 

 

18 травня-День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу

18 травня – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

З 12 до 19 травня представлено книжкову виставку-пам'ять "Крим: спротив триває!"

18 травня – це 81-ші роковини депортації кримськотатарського народу з території Кримського півострова радянським тоталітарним режимом. Цього дня, 1944 року розпочалася спецоперація військ НКВД зі звільнення Кримського півострова від корінного населення. Загалом за три дні з Криму вивезли понад 190 тисяч кримських татар. Також у 1944-му з півострова депортували понад 40 тисяч болгар, вірмен, греків, турків і ромів.

Через насильницьку депортацію понад 190 тисяч кримських татар втратили дім, батьківщину, рідних, а багато хто – і життя. У 2015 році Верховна Рада України визнала цей злочин комуністичного режиму геноцидом кримськотатарського народу, під час якого здійснювалися умисні вбивства, заподіювалися серйозні тілесні ушкодження, навмисно створювалися життєві умови, направлені на фізичне знищення кримських татар. У Канаді, Латвії, Литві також визнали ці дії геноцидом кримськотатарського народу. Україна працює над подальшим визнанням геноциду іншими країнами.

Після незаконної анексії Криму в 2014 році російська влада продовжує дискредитацію та утиски кримських татар, що залишилися на півострові. Верховна Рада України Постановою від 12 листопада 2015 року № 792-VIII «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» визнала депортацію з Криму кримських татар у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу і встановила в Україні 18 травня День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. У Постанові наголошується: «Системний тиск на кримськотатарський народ, репресії громадян України за національною ознакою, організація етнічно і політично мотивованих переслідувань кримських татар, їхніх органів, таких як Меджліс кримськотатарського народу та Курултай кримськотатарського народу, на тимчасово окупованій території України з боку державних органів Російської Федерації, починаючи з дати тимчасової окупації, є свідомою політикою етноциду кримськотатарського народу».

Сьогодні РФ є наступницею цих людиноненависницьких практик – вона виправдовує і глорифікує сталінський режим, нарощує і вдосконалює репресивну політику, жертвами якої уже стали тисячі мешканців окупованих територій. Комуністичний режим СРСР і згодом Росія десятиріччями цілеспрямовано поширювали міф про кримських татар як зрадників. Цю ж риторику країна-окупантка використовує і нині для насаджування ворожнечі, утисків та розбрату в окупованому Криму.

Російська Федерація заперечує геноцид кримських татар в 1944 році та не бере відповідальності за сталінські репресії та депортацію. Більше того, від окупації у 2014 році АР Крим та міста Севастополя РФ продовжила злочини тоталітарного радянського режиму та Російської імперії проти кримських татар: чинить репресії та переслідування, цілеспрямовано порушує їх права як корінного народу України, незаконно призиває на військову службу, руйнує культурну спадщину, фальсифікує історію, мілітаризує освіту та суспільне життя.

У СРСР трагічну історію депортації кримськотатарського народу замовчували, а мову, культуру корінного народу України забороняли. Таким чином кримських татар позбавили не просто батьківщини, а й власного імені, мови, історії, ідентичності.

Український народ, який зазнав переслідувань і репресій, став жертвою радянського геноциду Голодомору 1932–1933, усвідомлює та повністю поділяє біль депортації кримськотатарського народу.

Це – наша спільна трагедія! Крим-це Україна! Спротив триває!

Тиждень безпеки дорожнього руху

З 12 до 18 травня представлено книжкову виставку "Дорожня безпека для дітей".

Також впродовж цього періоду відбувалися бесіди "Щоб безпечною була дорога до школи..." (Вікторини на знання правил дорожнього руху для дітей були взяти на сайті ЦБС)

У рамках Глобального Тижня в Україні 12-18 травня 2025 року відбувається перша частина Всеукраїнського Тижня безпеки дорожнього руху, мета якого привернути увагу до складної ситуації з безпекою дорожнього руху в країні.

Життя людини – безцінне. А безпека на дорозі – це, насамперед, безпека життя. Саме тому щороку проводиться Тиждень безпеки дорожнього руху. Кожен з нас є частиною дорожнього руху і від нашої відповідальності залежить не тільки наша безпека, але й безпека тих, хто навколо.

Давайте разом зробимо наші дороги безпечнішими, будучи прикладом для інших і підтримуючи культуру відповідальності на кожному кроці.

Безпека на дорозі – це спільна мета, до якої ми можемо досягти лише разом!

 

До Дня вишиванки

До Дня вишиванки - 2025 у бібліотеці представлено книжкову виставку-експозицію "Вишиванка рідна, ну хіба не диво?"

15 травня відбулась година спілкування "Іду по світу гордо в вишиванці".

 

Щорічно у травні українці відзначають яскраве та самобутнє свято День вишиванки, присвячене нашому національному одягу. Українська вишиванка з'явилася багато століть тому, а кількість різних візерунків та технік шиття порахувати неможливо. Це свято люблять і діти, і дорослі, із задоволенням вбираючись у яскраві сорочки.

Всесвітній день вишиванки відзначають щорічно в третій четвер травня. У 2025 році свято випадає на 15 травня.

  

День вишиванки з'явився з ініціативи студентки Чернівецького університету ім. Федьковича Лесі Воронюк у 2006 році. Вона запропонувала іншим учням прийти на заняття у вишиванках в один день. Спершу до акції приєдналося кілька десятків студентів. Потім у вишитому одязі почали приходити викладачі, а свято стало відомим у місті.

 

Поступово День вишиванки став поширюватися по всій Україні, але найпишніше відзначається у Чернівцях. Дата свята спеціально призначена на будній день, щоб наголосити, що вишиванка може бути звичайним повсякденним предметом, а не лише святковим одягом.

      

 Одягну я зранку білу вишиванку,

Заплету у косу я червоний мак,

Вмиюся росою з зілля на світанку

І піду між люди так.

Хай усі навколо день новий стрічають,

Хай співають гучно радісних пісень,

Бо сьогодні свято (українці знають!)

Й весело святкують вишиванки День!

До Міжнародного дня сім'ї

З 8 до 16 травня розгорнуто книжкову виставку-привітання "Добре в тій родині, де усі єдині!"

Щорічно, 15 травня, відзначається Міжнародний день сім’ї, встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році, щоб привернути увагу громадськості різних країн на численні проблеми сім’ї як соціальної групи. На думку Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, коли зневажаються основні права однієї сім’ї – єдність всієї людської сім’ї, членами якої вони є, перебуває під загрозою.

 

З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона – джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, те, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина. Благополуччя родини – ось мірило розвитку і прогресу країни.