4 березня – 210 років від дня народження М. М. Вербицького

До 210-річчя від дня народження Михайла Михайловича Вербицького (1815-1870), з 1 до 10 березня 2025 у бібліотеці представлено книжкову виставку-портрет «Геній музики і патріотизму».

4 березня 1815 народився знаковий український композитор – автор музики до державного гімну України – Михайло Вербицький. 

Крім відомих речей, він був ще й гітаристом-віртуозом, театралом, священиком та громадським діячем,  хоровий диригент, а також автором ще одного гімну.

Михайло Вербицький народився цього дня понад два століття тому – у 1815 році. Його рідне село називалося Яворник Руський, це територія Надсяння (Польща). У Михайла Вербицького рано помер батько. Тож його виховував далекий родич – перемишльський єпископ Іван Снігурський. Там же Михайло закінчив гімназію та музичну школу при греко-католицькому храмі, співав у кафедральному хорі.

«Школа у Перемишлі стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, – описував навчання у спогадах Михайло Вербицький. — Виявилося, що існує в Європі, крім трьох відмінних за характером категорій музики: німецької, французької, італійської, також четверта — українська».

Михайло Вербицький жив у Перемишлі і був тісно повʼязаний з культурно-театральним життям міста. Він написав музику до понад 20 театральних вистав. Коли у Львові створили театр «Руська Бесіда», композитор почав працювати у жанрі співогри, написав для нього одну з найпопулярніших своїх п’єс – побутову мелодраму «Підгіряни» та інші.

Автор музики до театральних і оркестрових творів. Навчався і співав у хорі співочої школи при кафедральному соборі в Перемишлі (1829–1833), Львівській греко-католицькій духовній семінарії (1833–1842, з перервами). У Львові продовжив навчання музики, опанував гру на гітарі, а згодом і сам навчав; склав посібник-хрестоматію п'єс, співав у різних хорах, диригував, розпочав писати музичні твори. 

З 1846 – знову в Перемишлі, де працював дрібним чиновником. Глибше зацікавився театром і створив музику для багатьох вистав ("Верховинці" за Ю. Коженьовським, "Козак і охотник" за А. Коцебу, "Жовнір-чарівник" за I. Котляревським, "Гриць Мазниця" за I. Наумовичем, "Проциха" за Ю. Желехівським та ін.). 

Склавши екстерном іспит у духовній семінарії (1850), висвячений на священика і служив парохом у селах Перемишльської греко-католицької єпархії. 

З 1864 зав'язав тісну співпрацю з Руським народним театром у Львові, для якого створив чимало музичних сценічних композицій, зокрема до вистави "Підгоряни" I. Гушалевича. Автор хорів "Заповіт" на слова Т. Шевченка, "Поклін" ("Гей на горі") на слова Ю. Федьковича, "Мир вам, браття" і "До зорі" на слова I. Гушалевича, "На погибель" (тост до Русі) на слова I. Стебельського, "Сиві очі", "Сльоза", "Прощання", "Піснь прощальна" на слова М. Шашкевича та ін., церковні композицій (переважно до різних частин літургії Іоанна Златоуста, а також "Ангел вопияше", "Христос воскрес", "Отче наш"), солоспівів, інструментальних та оркестрових творів – увертюр (названих в. симфоніями). 

Автор кількох статей: "О пінію музикальном" (1863), рецензії на Службу Божу греко-католицького священика П. Бажанського (1865), "О твореніях музикальних, церковних і мирських на нашей Русі" (1870). 

Наприкінці 1863 року, в 4-му числі львівського часопису "Мета", присвяченому пам’яті Тараса Шевченка, вмістили підбірку його віршів під епіграфом: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Підбірку відкривав вірш "Ще не вмерла Україна". Автора (П. Чубинського) не було зазначено. 1863 на українських землях підвладних Російській імперії діяв Валуєвський циркуляр. Журнал «Мета» було заборонено розповсюджувати, а П. Чубинський був засланий на 7 років в Архангельську губернію. 10 березня 1865 в Перемишлі вперше відбувався творчий вечір української громади, приурочений до другої річниці смерті Кобзаря. Концертна частина закінчувалася виконанням пісні «Ще не вмерла Україна» на слова, як вважалося, Тараса Шевченка. Лише у 1885 було надруковано, що це слова Павла Чубинського. Схожу мелодію мала музика до хору "Ще не згибло Запорожжя", яка звучала увиставі "Запорожці" К. Гейнча театру «Руська бесіда» у 1864. 

Вербицький написав музику на текст Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим». Цей твір Головна Руська Рада визначила як гімн Галичини під час «Весни народів» 1848-1849 років.

Українці Перемишля дуже пишаються тим фактом, що саме у їхньому місті вперше публічно виконали пісню, що згодом призначили як гімн незалежної України.

Свого часу цей твір був гімном Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. 1939 – конституційно, хоч і недовго, був гімном Карпатської України. Вже в роки незалежності, 15 січня 1992, Верховна Рада України затвердила музику, написану композитором, як мелодію державного гімну України. Текст Павла Чубинського був затверджений окремим законом ВРУ "Про державний гімн України" у 2003.

Український інститут національної пам’яті пише, що Михайло Вербицький також віртуозно грав на гітарі і саме він запровадив моду на гітарну музику на Галичині.

Вербицький створив хорову композицію до «Заповіту» Тараса Шевченка (1868) і написав повну літургію для мішаного хору. Про нього львівський композитор Станіслав Людкевич писав, що Вербицький найбільший після Бортнянського «духовний хоровий композитор, творець хорового стилю в Галичині». А його увертюри, в які він майстерно вплітав народні пісенні і танкові мотиви, можна вважати першою талановитою спробою української симфонічної музики в Україні.

(За матеріалами:http://www.nbuv.gov.ua/node/4680; https://zaxid.net/mihaylo_verbitskiy_avtor_dvoh_gimniv_ta_gitarist_virtuoz_n1581139)