У лютому виповнилась 151-а річниця від дня народження Лесі Українки.
Леся Українка прожила 42 роки, і майже три роки провела в Криму.
Вперше хвора на сухоти поетеса приїхала на півострів влітку 1890-го. У Саках вона місяць лікувалася знаменитими грязями, живучи на приватній квартирі. Потім була Євпаторія, Севастополь, Ялта, колишня столиця Кримського ханства Бахчисарай.
 |
| Пам’ятник Лесі Українці в Ялті, встановлений 1972 року навпроти будинку на вулиці Катерининській, 8, де з жовтня по грудень 1897 року вона винаймала кімнату. Фото: Вікіпедія |
У другій половині червня 1891-го видатна поетка знову приїхала до Криму, в Євпаторію, на лікування. Через шість років Лариса Косач-Квітка оселяється в Криму – спочатку на дачі в урочищі Чукурлар, а згодом переїжджає в центр Ялти, де живе майже рік.
Востаннє Леся з чоловіком Климентом Квіткою побувала в Криму в 1907-1908 роках: Севастополь, Балаклава, Алупка, Ялта, Євпаторія.
 |
| Фото: Володимир Вевдюк |
Поетеса присвятила півострову цикли віршів “Кримські спогади” і “Кримські відгуки”.
Двічі Леся Українка була і в Балаклаві, де на центральній площі їй встановлено пам'ятник місцевого скульптора Володимира Суханова.
Найбільше адрес, пов'язаних з ім'ям Лесі Українки - у Ялті, яку вона відвідувала неодноразово і затримувалася тут надовго. Наприкінці червня 1897 року вона оселилася на дачі в урочищі Чукурлар (нині Приморський парк), а потім переїхала на Катерининську вулицю, де сьогодні знаходиться музей Лесі Українки. Ялтинський музей – один з чотирьох українських музеїв, присвячених поетесі. Він розташований на другому поверсі будинку, де Леся Українка проживала у 1897 році. Ідея створення музею виникла у ялтинців ще у 70-х роках, але втілити її в життя вдалося тільки у 1991 році – до 120-річчя з дня народження письменниці.
Після анексії Криму будинок-музей української поетеси був закритий з причин, нібито, аварійності будівлі.
До подій березня 2014 року музей Лесі Українки, який, до речі, зовні не виглядав таким, що руйнується, позиціонував себе як "провідник у світ української культури для кримчан і туристів" і був одним з центрів зміцнення національної ідентичності українців у Криму.
Про те, що ялтинський музей поетеси не вписується в нові реалії Криму, свідчить те, що сьогодні сквер біля пам'ятника Лесі Українці і самого музею перетворився на місце для вигулу собак, сам пам'ятник виглядає занедбаним, а експозицію музею скоротили до однієї кімнати на другому поверсі.
Пропонуємо ознайомитись з віршами, які й через понад століття після їх написання співзвучні нашому часу, коли півострів – 8 років під окупацією Російської Федерації, і наша рідна земля стогне від повномасштабного вторгнення.
Цикл “Кримські спогади”
 |
| Леся Українка з матір'ю |
Заспів
Південний краю! як тепер далеко
Лежиш від мене ти! за горами крутими,
За долами розлогими, за морем,
Що вже тепер туманами густими
Укрилося, бурливе. Та не страшно
Моїм думкам осінньої негоди
На Чорнім морі. Швидше тої чайки
Вони перелетять за темні води.
Вони перелетять у ту країну,
Де небо ще синіє, як весняне,
Де виноград в долині зеленіє,
Де грає сонця проміння кохане.
(…)
1891
Татарочка
Там, за містом, понад шляхом битим,
По гарячім каменистім полі
Йде дівча татарськеє вродливе,
Молоденьке, ще гуля по волі.
На чорнявій сміливій голівці
Червоніє шапочка маленька,
Вид смуглявий ледве прикриває
Шовком шитая чадра біленька.
То закриє личко, то відкриє, –
А очиці, наче блискавиці,
Так і грають з-попід брівок темних!
Що за погляд в сеї чарівниці!
 |
| Леся Українка в Криму |
…Як би я тепер хотіла
У мале човенце сісти
І далеко на схід сонця
Золотим шляхом поплисти!
Попливла б я на схід сонця,
А від сходу до заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду.
Не страшні для мене вітри,
Ні підводнії каміння, –
Я про них би й не згадала
В краю вічного проміння.
16 серпня 1890 року, Євпаторія
Негода
“В темний вечір сиджу я в хатині;
Буря грає на Чорному морі…
Гомін, стогін, квиління пташині,
Б’ється хвиля, як в лютому горі.
Там на березі мріє кілками
Морський човен, розбитий, нужденний,
Наче звір, що в пустині пісками
Його вихор засипав південний;
Мов у неба рятунку благають
Ті останки сумні, нещасливі,
А з туману на них набігають
Грізні, люті вали білогриві.
Вдарить вал і гукне, мов з гармати,Скрізь по березі гук залунає;
Хоче море човна розламати,
Трощить, ломить, піском засипає.
Як розбитий човен безталанний
Серед жовтих пісків погибає,
Так чудовий сей край богоданний
У неволі в чужих пропадає.
Наче кінь степовий, вільний, дикий,
Що в пісках у пустині вмирає:
Захопив його вихор великий,
Кінь упав і в знесиллі конає.
В ньому серце живеє ще б’ється,
В ньому кров не застигла живая,
А над ним вже кружляє та в’ється
Птаства хижого чорная зграя;
Рвуть, хапають, їдять та шматують
При пажернім та лютім ячанні,
І кривавеє тіло батують,
Що тремтить при останнім сконанні.
Сильне море! зберися на силі!
Ти потужне, нема тобі впину, –
Розжени свої буйнії хвилі,
Затопи сю нещасну країну!
1891 рік, Євпаторія
 |
| Леся Українка і Сергій Мержинський |
…Щоб тута жити, треба мати крила!
Вже люди, певне, від тії пори
Тут не живуть, як з раєм попрощались.
Мов невидимая рука тут положила
Границею отсії дві гори,
Що високо до неба поздіймались.
Один зелений бескид, другий – темний.
Здалека море хвилі золотії
Шле, наче провість волі і надії…
Чи се той світ, загублений, таємний,
Забутий незабутній рай надземний,
Що так давно шукають наші мрії?..”
Мов зачарований, стоїть Бахчисарай.
Шле місяць з неба промені злотисті,
Блищать, мов срібні, білі стіни в місті,
Спить ціле місто, мов заклятий край.
Скрізь мінарети й дерева сріблисті
Мов стережуть сей тихий сонний рай;
У темряві та в винограднім листі
Таємно плеще тихий водограй.
Повітря дише чарівним спокоєм,
Над сонним містом легкокрилим роєм
Витають красні мрії, давні сни.
І верховіттям тонкії тополі
Кивають стиха, шепотять поволі,
Про давні часи згадують вони…
Цикл “Кримські відгуки”
Східна мелодія
…Світе мій! буду тебе дожидатися,
В чорну, смутну фереджію повитая,
І посаджу кипарисову гілочку,
Буде щодня вона слізьми политая.
А як повернешся, я покажу тобі
Той кипарис мій в садочку квітчатому,
Здійметься він над всіма мінаретами
В краї сьому, на мечеті багатому.
5 листопада 1897 року, Ялта
…Згадай, як у літнії ночі безхмарні
Крізь ті кипариси світили зірки, –
Були наші мрії хоч смутні, та гарні,
Немов у жалобі вродливі жінки.
Нехай же тепер тумани непрозорі
Вкривають і небо, і серце моє, –
В піснях наших завжди сіятимуть зорі,
Вони нам лишили проміння своє.
15 грудня 1897 року, Ялта
…Битим шляхом та крутим
Їхали ми на узгір’я Ай-Петрі;
Вже поминули сади-виногради рясні, кучеряві,
Що покривають підніжжя гори, наче килим розкішний,
Ось уже й лаврів, поетами люблених,
Пишних магнолій не видко,
Ані струнких кипарисів, густо повитих плющем,
Ані платанів розкішних наметів.
Тільки стрічалися нам земляки наші, білі берези,
Явори й темні дуби, до негоди та борвію звиклі,
Але й вони вже зостались далеко за нами,
Тільки терни, будяки та полин товаришили нам у дорозі,
Потім не стало і їх.
Крейда, пісок, червонясте та сіре каміння
Скрізь понад шляхом нависло, неплідне та голе,
Наче льоди на північному морі.
Сухо, ніде ні билини, усе задавило каміння,
Наче довічна тюрма.
Сонце палке сипле стріли на білую крейду,
Вітер здійма порохи,
Душно… води ні краплини… се наче дорога в Нірвану,
Країну всесильної смерті…
1897 рік, Ялта
 |
| Після окупації Криму Росією другий поверх будівлі, де розташовувався музей, зачинено на ремонт. |
“За горою блискавиці…” (вірш поза збірками)
За горою блискавиці,
а в долині нашій темно.
У затоці чорні води
плещуться таємно.
Блискавиця в небі лине,
а в затоці потопає,
в чорний гріб вода понура
ясную ховає.
Аж тоді скориться світлу
темноводная затока,
як звоює небо ціле
буря ясноока,
як прониже блискавиця
води срібними мечами
і на саме дно загляне
бистрими очами.
Аж тоді на світло світлом
відповість оця затока,
як висока блискавиця стане
ще й глибока.
28 серпня 1907 року, Балаклава
(За матеріалами https://novynarnia.com/2021/02/25/lesya-ukrayinka-v-krymu-ta-pro-krym/), (https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/2377417-krim-ocima-lesi-ukrainki-ta-maksimiliana-volosina.html)
Пропонуємо для віртуального ознайомлення такі матеріали:
Кримські спогади// Леся Українка. Горить моє серце. - Київ: ВАТ "Видавництво "Київська правда", 2006.- С.70-81.
Кримські відгуки// Леся Українка. Горить моє серце. - Київ: ВАТ "Видавництво "Київська правда", 2006.- С.149-181.
З циклу "Кримські спогади"
У цьому творі органічно поєднуються розповіді поетеси про минулі часи лихоліття, що творилося на бахчисарайській землі за існування там кримського ханства, з її сучасністю, коли в цьому благодатному краєві, як і в усій країні, і нині немає справедливості, оскільки „неволя й досі править в цій країні”.
Бахчисарайський дворець
Хоч не зруйнована – руїна ся будова,
З усіх кутків тут пустка вигляда.
Здається, тільки що промчалась тут біда,
Мов хуртовина грізная, раптова.
Тут водограїв ледве чутна мова, –
Журливо, тихо гомонить вода, –
Немов сльозами, краплями спада;
Себе оплакує оселя ся чудова.
Садок і башта; тут в колишні дні
Вродливі бранки вроду марнували.
Колись тут сила і неволя панувала,
Та сила зникла, все лежить в руїні, –
Неволя й досі править в сій країні!
"Кримська поезія" Леся Українки засвідчує її неперевершений талант як поета-лірика і поета-громадянина.
Лесю по праву можна назвати найяскравішим співцем Криму: його первозданної краси, самобутньої історії, прекрасного народу, вічного прагнення до свободи!
Крим - це Україна!
Вільному народу - вільна земля!
Все буде Україна!
Немає коментарів:
Дописати коментар