З 10 до 20 січня розгорнуто книжкову виставку-ювілей "Витязь духу", що присвячена 140-річчю від дня народження І. І. Огієнка (Іларіона) (1882-1972), укр. науковця, предстоятеля УГПЦК політичного і громадського діяча, мовознавця, педагога.
14 січня 1882 року народився українець, що поєднав у собі науковця, патріота і духовного лідера.
Іван Огієнко перекладав Біблію українською, складав словники, керував міністерством освіти УНР, а потім Українською автокефальною православною церквою.
Він був першим з українців, хто виокремив "рідномовну політику" в окрему науку.
"Літературна мова наша, хоч має невичерпне джерело перлин у живій своїй мові, - невироблена… сама наука її не може похвалитися поважними працями, бо громадянство не заохочує своїх учених україністів до праці", - писав він.
Іван Огієнко - один із перших науковців, хто аргументував вживання прийменника "в", а не "на" Україні.
Звання приват-доцента і запрошення на кафедру російської мови та літератури Київського університету Святого Володимира Іван Огієнко отримав через два роки після того, як успішно закінчив історико-філологічний факультет.
Ректорат ВУЗу спочатку відмовив випускникові за україномовні дописи в київських виданнях, однак змінив рішення після публікації на його захист у московській газеті.
Від початку української революції Іван Огієнко не лише одним із перших викладав українською, а й без погодження вченої ради почав читати новий курс - "Історія української мови".
Крім роботи в університеті, мовознавець створював підручники для вивчення мови, зокрема "Краткий курс украинского языка и правописания", "Рідна мова в укНе дивно, що міністр освіти Центральної Ради доручив Іванові Огієнку скласти правопис для школярів. Через декілька місяців мовник затвердив український правопис, коли очолив міністерство освіти уряду Директорії.раїнській школі".
Міністр Іван Огієнко найперше звільнив чиновників, що опиралися українізації навчального процесу.
Урядовець організував акт злуки Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки та запропонував вважати 22 січня державним святом.
Міністерство освіти під керівництвом Івана Огієнка ухвалило закони та рішення про українізацію середніх шкіл, відкриття нових українських гімназій, обов'язкове загальне навчання та допомогу українським освітнім видавництвам.
Українізаторську політику він продовжив на посаді міністра віросповідань. Іван Огієнко закликав священиків виголошувати проповіді, проводити служби, читання та співи лише рідною мовою.
Урядовець переконував, що український народ був нероздільним з Богом, а однією з головних причин поразки Української держави вважав те, що "… революція пішла без своєї церкви, не звернула на неї належної уваги".
Після поразки УНР Огієнко виїхав на Захід - спочатку до Польщі, а потім у Канаду.
В колі інтересів Івана Огієнка як ученого була українська культура, історія церкви, мови та правопису. Мовознавець працював над словниками.
Він пропагував ідею соборної літературної мови та вважав її культурним маркером кожної нації:
"Народ, що не розуміє сили й значення рідної мови й не працює для збільшення культури її, не скоро стане свідомою нацією й не стоїть на дорозі до державности".
Тому протягом семи років з наснагою редагував щомісячний науково-популярний часопис "Рідна мова", присвячений проблематиці української мови - її історії, семантиці та етимології слів, вимові, наголосам, діалектам, методиці викладання та аналізу помилок письменників.
Журнал поширювався у всьому світі за винятком радянської України. Редакція розраховувала на широке коло читачів - представників інтелігенції, селян, ремісників та учнів.
Коли померла його дружина Домініка Іван Огієнко не одружився вдруге. Він постригся в ченці, взяв церковне ім'я Іларіон.
Архімандрита Іларіона висвятили в єпископа у Польській православній церкві. Через декілька років він очолив Українську Автокефальну Православну Церкву, яка діяла в Україні у час німецької окупації.
"Богослужбовою мовою церкви мусить бути жива українська літературна мова, або мова староукраїнська", - вважав митрополит.
Після війни він емігрував до Канади. Там Митрополит Іларіон закінчив чи не найголовнішу справу свого життя - переклад Біблії.
42 роки, вирахував Микола Тимошик, минуло від перекладів перших богослужбових книг до отримання сигнального примірника повної Біблії у Вінніпезі.
Підхід, а з ним і масштаби праці вражають. Кожне окреме слово оригінального тексту перекладач виписував в окремому рядку, а поруч - українські відповідники.
Рукопис нараховує близько 775 тисяч рядків, що заповнили понад 14 тисяч сторінок. Кожна з них, окрім того, списана численними примітками, вставками та уточненнями.
Переклад Біблії Івана Огієнка - найбільш тиражований та вважається дослідниками кращим з-поміж всіх українських варіантів через близькість до оригіналу, поетичність, простоту та ясність викладу водночас.
Митрополит, перекладач, науковець також писав поеми та вірші. Один із них - "Не питай"- був настільки популярним, що став народною піснею:Не питай,
Чого в мене заплакані очі,
Чого часто тікаю я в гай
І блукаю я там до півночі,
Не питай, не питай, не питай.
(За матеріалами https://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-42665391)
Пропонуємо для віртуального перегляду такі видання:
Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови/Упоряд. М. С. Тимошик. - 2-ге вид., випр. - Київ: Наша культура і наука, 2004. - 436 с., іл.
Це одна з етапних праць вченого, яка за радянських часів вважалася особливо крамольною. В історичному розрізі, доступно і переконливо автор показав той воістину тернистий шлях, яким пройшла українська мова в умовах століть заборон, утисків і обмежень, дослідив феномен незнищенності її як "душі нації", "найціннішого скарбу" народу.
Ця книга, що вперше побачила світ 1918 року в Києві, кілька разів перевидавалася згодом за кордоном. Вона на багато літ стала настільним посібником для сотень тисяч наших земляків у близьких і далеких діаспорах.
На Батьківщині ж "Українська культура" протягом усіх підрадянських років була заборонена. Передусім за той колосальний пізнавальний і виховний заряд, закладений тут. Вона поширювалась нелегально і робила головну справу: спонукати народ думати, підніматися з колін, позбуватися насаджуваного століттями чуття хохла, малороса з вихолощеною національною свідомістю, з принизливим комплексом меншовартості.
Патріот-Соборник: Іван Огієнко (1882-1972)//Мельничук Георгій. 1000 незабутніх імен України. - Київ: Школа, 2005.-С.249-250, іл. - (Сер."1000").
Про Івана Огієнка, якому Бог дав безліч талантів: Митрополит Іларіон, філософ, філолог,фольклорист, етнограф, мистецтвознавець, педагог. Він був яскравим представником українського відродження 1920-их років та ініціатором розвитку української культури, будівничим Української автокефальної православної церкви.
Огієнко Іван Іванович (Митрополит Іларіон). Державний та релігійний діяч//Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності. - Київ: Книги-ХХІ, 2007. - С.301-307.
У збірнику подано життєвий шлях і діяльність Івана Огієнка. Він залишив по собі невичерпну скарбницю людської мудрості, подав приклад величі духу, невгасимої любові до свого народу та наполегливої праці задля його добра.
Немає коментарів:
Дописати коментар