Літературні "Мандри в дитинство Максима Рильського"

18 вересня 2015 року відбулися літературні мандри, присвячені 120 - річчю від дня народження Максима Рильського - "Мандри в дитинство Максима Рильського" (за книгою "Лариса Денисенко про Анжеліну Ісадору Дункан, Максима Рильського, Ігора Стравінського, Астрід Ліндгрен, Джонні Хрістофера Деппа ІІ" (Серія "Життя видатних дітей").

Поетичний світ, створений великим майстром української поезіїї - глибокий і багатогранний.

Максим Тадейович Рильський - відомий український поет, талановитий перекладач. Перекладав із двадцяти семи мов, зокрема: французької, російської, польської, грузинської, вірменської, білоруської. Саме він рідною мовою відкрив українцям твори Малярме, Мольєра, Ростана, Буало, Міцкевича, Пушкіна, Фета, Метерлінка, Верлена та багатьох інших.

Отримав ступінь доктора філологічних наук як виняток без захисту дисертації, оскільки був безперечним науковим, літературним і духовним авторитетом. Його іменем зараз названий Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології Національної академії наук України, столична вулиця, парк, працює літературно - меморіальний музей поета.

А яким же в дитинстві був хлопчик Максим?

Лариса Денисенко розповідає про хлопчика Максимуса, романтика і життєлюба. З цікавістю діти читають розділи "Віршованих мандрів": "Про Романівку, каштанчиків, з яких мають з`явитися дітки їжачка, а також про лісові забави", "Про те, як батько пішов на небо і про те, як долчекалися весни звірятка", "Про те, як жити поруч з композитором та найвродливішою дівчиною у Всесвіті", "Про те, що робити, коли повітря пахне мандрівками, а коли - віршами".

Писав Максим про те, що бачив, що відчував, писав про друзів, дівчат, віру, кохання, квіти, зорі, річки та озера ...

Про рідну землю, рідну природу, рідних людей. То був період віршованих настроїв. І народжувалися вірші, в які поринаєш начє у весну, сповнену надій, любові та щастя:

Цвітуть бузки, садок біліє

І тихо ронить пелюстки,

Напівзабуте знову мріє,

Як помах милої руки.

У небі вітер кучерявий

Колише теплую блакить,

І на землі гойдає трави,

І затихає, й знов шумить.

І раптом схоплює на крила

Хвилясті співи журавлів, -

І давня казка, вічно мила,

Зринає крізь хвилястий спів.